Первiнка

— А оце в тебе що? — пальцем доторкнувся дід Рятушняк до Петрової Золотої Зірки.

— Як — що? Дивіться, тату.

— Бачу... А он Миколка Первінку купив на базарі... Три стакани на день дає,— похвалився

Миколкою дід Рятушняк.— А я вже думав, де там ти і що...

—Воюємо, тату! Не журіться!

Миколка сидів на порозі сарая і слухав пісень з хати

і ї

діда Рятушняка. Над ним тепло дихала Первінка, біля нього лежав Собака, і «Цвіте терен»

розливався над вигоном і літаком на ньому, над садом і над криницею.

—А чому мій татко — Максим Миколайович? — запитував себе Миколка.—1 дід так на нього

каже, і генерал, і Петро.

А Петро ж не набагато молодший за татка?.. І Герой Радянського Союзу... Льотчик... На

самольоті прилетів, у хромових чоботях... Максим Миколайович... Гей, ти,— сказав Миколка Собаці,

— здрастуй, Собако Собацюренько, і ви, Первінко Миколаївно, добрий день! На цю осінь до школи —

добрий день! А там, дивись, як татко з мамою і хату вкриють — добрий деньї А в криниці завжди

темно — добрий вечір!

— Синочку, а з ким це ти говориш? — Тато і Петро стояли над Миколкою, на небі, на білих

хмарах.

— Тату, а Первінка буде рости?

— А як ти хочеш?