Думи мої, думи мої...

Що їй болить?

Їй заплатять за два ямбо-брахії по 10 крб. за рядок, — і вона задоволена. Вона

пшеницю від верби не відрізняє: і те шумить, і те шумить, — надрукують!

От вона й говоригь: «Зачєм?»

А я з М. В. Гоголем мучусь!

Визнаю: радісна мука, приємна мука, та проте — мука!

5 грудня, 51. «Умирающий капитализм, — пишет он, — в борьбе за сохранение

своего существования угрожает всем человеческим ценностям, и нам необходимо

защитить их. Защита философии и прогресса философии есть защита философии

социализма, то есть диалектического материализма, точно так же, как зашита

человеческой культуры есть защита социалистической культуры...»

Це — виписка з «Правды».

Хіба слово «комунізм» чи «соціалізм», саме оце слово, страшне Черчіллеві чи

Труменові? Воно страшне їм через те, що воно відбере у них маєтки та банки!

23 грудня, 51. Були на полюванні.

І не вбили, не застрілили нічого.

Для мене це — типове явище.

Коли я приходжу (як завжди) додому «попом», без нічого, — всі спокійні. Всі: жона, донька, зять, і навіть онучок, Павлушка, зовсім байдуже заявляє:

— Ді (дід)! Зайць (заєць) ма, (нема!)!