Розділ «ВЕСНА-КРАСНА»

— Ну, хоч одного!

Один таки милостиво пропускається, і не встигли ви війти до стадіону, як уже ваш «син» блискавкою прянув через голови сидячого люду, забувши про «батька», але не забувши показати переможно язика всім тим, кому не пощастило пройти за «синів»…

Ще раз нагадуємо: приходьте на матч заздалегідь, не запізнюйтесь, інакше будете чути не дуже приємні для вас вигуки, коли продиратиметесь до свого місця:

— Можна було б сьогодні і раніше встать!

— Заспав?!

— Довго обідаєш!!

З великим трудом ви пробиваєтесь на своє місце, хоч прийшли ви за півгодини до початку.

І коли ви вже сіли, і коли вже ось-ось має початися матч, люто продирається на своє місце запізнілий.

— Заобідався?! — почулося грізне з усіх боків.

— Товариші! Граждани! Їй-богу, не обідав! Пропустіть! Я ось і примуса взяв, і сковорідку, і яєчка, — у перерві яєчню підсмажу — пообідаю. Не встиг: працював!

— А! Ну, коли з примусом і з сковорідкою, — пропустіть! Людині справдітаки заніколилось!

І пропустили!

А людина під час перерви запалила примуса, — чик! чик! — засмажила яєчню й пообідала.

Почали…

Капітани футбольних команд «супротивників» потиснули один одному руки, свисток судді,— покотився по зеленому полю футбольний м'яч і замайоріли по полю різноколірні майки…

Перший тайм…

Ми не будемо, ясна річ, описувати ні матчу, ні окремих його моментів, навіть найцікавіших, бо, по правді сказати, не дуже ми в цьому ділі спеціаліст-футболіст, бо навіть і не дуже болючий болільник, бо оце тільки вирішили «заболіти» і, по суті, це наш перший, так сказать, дебют як болільника…

Ще тільки «кольнуло» й трішки залихорадило, зовсім іще не затрясло…

…Перше враження: страшенно трудно, майже неможливо стежити за грою.

Ще за м'ячем слідкувати можна, але за окремими гравцями — неможливо ніяк.