Розділ «ВЕСНА-КРАСНА»

І швиденько кудись пішов.

На «Куди ви, діду?» — тільки рукою махнув. Коли ось так за годину хтось сильно стукає в двері… Одчинили і… отетеріли.

Ведуть діда під руки, дід блідий і головою мотає. Всі до нього:

— Дідусю! Що з вами?

А він якось так гірко посміхнувся і махнув рукою:

— Не той, — зітхнув, — не взяло… Важка… Рейка… Що ж виявилось?

Дід ото по обіді пішов, а на вулиці рейки лежали, трамвайні… Дід походив, подивився і… рвонув рейку… Щоб як Куценко…

Привели діда, поклали… Заспокоївся, перестав стогнати…

— Ну, як вам, дідусю, полегшало? — питають… Дід подивився на всіх, посміхнувся:

— Бугая ж колись носив, — промовив. — А то якась рейка… штанга…

І сльоза йому покотилась по щоці і з лівого вуса капнула. Не за своє діло дід, виходить, узявся. До чого це ми все говоримо? Запальна штука — спорт.

Вона захоплює і малого, і старого, і немічного.

І коли тепер у нас спорт організовано, піднесено на нечувану височінь, цілком зрозуміло, що в кожній сім'ї — чи стрибун, чи бігун, чи штангіст, чи воротар, чи крайній правий, чи крайній лівий.

Спортові надано громадськодержавних організаційних форм, спорт розвивається на наукових підставах, — і цілком зрозуміло, що на нашій Радянській Батьківщині спорт тепер — всенародне явище.

Колишні кулачки одійшли в минуле.

Бугаї стоять по державних і колгоспних коровниках і стоять зовсім не для того, щоб підлазили під них і на своїх плечах піднімали їх наші силачі… Хоч би всі силачі були такі, як чудесний дід Луки Хомича.

Футбол…

Та бачили ж ви, — не могли не бачити! — і по містах, і по селах на кожному більш-менш вільному майданчику метушаться хлоп'ята, — гонять м'яча.

Як тільки повискакували із школи, зразу ж із сумочок, портфелів і картузів будуються «ворота» і моментально починається перший «тайм».

Ви ніколи не зупинялись, щоб подивитись та послухати, що робиться на тому майданчику?