Розділ «ВЕСНА-КРАСНА»

Але ходімте зарані, бо запізнимось трохи, — не проліземо на місце і тоді… та тоді… аж подумати страшно.

До стадіону іде зо дна квартали, але ви йдете вже у густому натовпі весело настроєного люду… Скрізь жарти, дотепи, викрики:

— Наша візьме!

— Ой, боюсь, чи візьме? Сильний противник!

— Та й наші не слабі! Молодих підбавили! Сильна і у нас тепер команда!

Лж ось підбігає до вас хлоп'ятко, дивиться на вас благальними очима:

— Дядю, проведіть!

— А як же я проведу? В мене ж один квиток!

— Проведіть! Скажете, що син! Може, пропустять?! Проведіть!

І дивиться на вас хлоп'ятко такими молитовними і воднораз лукавими оченятами, що ви не в силі йому одмовити.

Ну, як же ж ви можете його не взяти, коли вік, може, — «центр нападу» якогонебудь майданчика на розі вул. Леніна й Чкалова, витолоченого й випрасуваного коліньми, черевом, лобом, спиною його власного дитячого пругкого тільця?

— Ну, йди!

Тоді підбігають до вас іще п'ятьсімдесять маленьких «крайніх правих», «крайніх лівих», «воротарів» і т. ін.

— І нас візьміть! Дядю, проведіть!

— Та хлопчики ви мої любі, та не пустять же!

— А може?! Візьміть!

Ви підходите до контролю з 1012а вашими «синами».

Ви говорите контролерові, що це всі ваші сини, що ваша дружина мати героїня, що обов'язково хай пройдуть і т. д., і т. ін.

Контроль регочеться і цілком слушно зауважує:

— Що ваша дружина — матигероїия, може, й так! А те, що вона в один рік народила дванадцятеро синівсоколів, щось, мабуть, не так! Не можна!