Риба в Пслі любить «балуватись»… Там її до гибелі.
— Ох і риби ж у нас у Пслі! Як хмари!
Ну, а вже ж і любить люд православний рибку впіймати! І ловлять…
— Ну як, Іване Семеновичу? Клює?
— Та щось не чуть. Скоро клюватиме… Така, оце бачу, прикмета, що об'язатілно заклює!..
— І таки й ловите іноді?
— Та ловили… Колись так ловили, що насилу було додому дотириш… Лящ — по пуду! Коропи — по пуду! Марена — по пуду! Головні — по пуду! Підусти — по пуду! Щуки — по пуду! Одного разу як завудив, так повірите — у воду втягло! Упав у воду, дивлюсь — короп. Я вудки не пускаю… Він тягне, а я пливу… Вш тягне, а я пливу… Та все його до берега, до берега справляю. Дивлюсь — заморився вже… Я тоді як підскочу до його та за зябри, а сам верхи… Та як ударю його п'ятами по ребрах, так він на берег, як жеребець… А я на йому… Та ще й берегом мене віз, так, як одвіціля та до тієї осики. Два пуди тридцять один фунт короп… Шкура на йому вже отака, як оце в мене свитка, а луска як срібний карбованець… Ловили. Скільки я її, тієї риби, попотягав, так хай господь милує і криє. Та воно, положим, і вударя такого, як я, ви тут і не знайдете. Я та ще Петро… Петро, положим, не такий вудар, як я, а ловить непогано… А то, що ото сидять, — то так: тільки воду каламутять та рибу полохають… Хіба воно розуміє, як її ловити?
Сидять вударі, у воду дивляться… І кожний із них:
— Ловили… От як завудив. Я сюди, а вона туди. Я сюди, а вона туди. Так повірите… Три пуди. Та воно, положим, і вударя такого, як я, ви тут не знайдете… Я та ще… А то хіба вударі? То так…
Ловлять рибку…
Я довго придивлявся, як тую рибу у Пслі ловити… Штука, сказати вам, дуже інтересна… Різними способами можна рибу ловити. Ловлять, приміром, «хваткою»…
«Хватка» — це така довгадовга палка, а на палиці на тій обруч великий, а на тому обручі сітка, на манір великого лантуха, начеплена…
«Хватку» ту заводять потихеньку в річку й цуплять до берега… Витягають лепеху, латаття, глей, каміння й корчі…
«Хваткою» вона зветься через те, що доки ви її з річки витягнете, вас починає хватати за черево, за поперека, за «отут», і ви тяжко дихаєте…
Коли оддихаєтесь, кажете:
— А щось велике вдарилось! Мабуть, щука!
Ловлять сіткою… Напинається через річку сітка, а рибалки заїздять човнами з «хрокалами» в руках, «хрокають» — наганяють рибу… «Хрокало» — це дерев'яна така штука, всередині видовбана ну як ото глечик, чи що, і надіта на довгу палицю. Як шугнеш тим «хрокалом» у воду — так згук такий получається:
— Хрро!
Риба того згуку страшно боїться і мчить прямо на сітку. Потім тую сітку витягають на берег… Тягнуть її потихеньку, тягнуть, тягнуть…
— Ііі! Бодай твоя і путь погибла! Знову зачепилась! Я ж і знав, що тут «чепа» є! Ііі! Одчіпляй! Поринай! Тягни! Не смикай! Тягни! Та не смикай! Уже!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 86. Приємного читання.