Привів до кімнати, поправив постіль, кинув оком навкруг:
— Лягайте.
І вже, чую, загула машина назад…
Шефові нашому п'ятдесят літ, або, як кажуть, у нас:
— Funfzig jahre!
Але це абсолютно нічого не значить, їй-богу, він буде такий самий, як йому буде й сто літ або, як у нас кажуть:
— Він, мабуть, двожильний. Він устає, як іще всі сплять. Він усе робить сам.
І він усе вміє робити сам.
І ця робота в його, як іграшка, як забавка.
* * *До 10 год. ранку він уже скупався в озері (ні холод, ні дощ тут ніякої ролі не грають), обійшов хворих у санаторії, поснідав, обійшов хазяйство, подивився, як снідають хворі.
О 10 год. він уже в машині за шофера. Точно.
1 вже реве його «бенц» — скликає хворих, що він їх везе до MoorBad'y — купати, електризувати і т. д.
Крім того, він же ж директор.
Там він прийма хворих, там він лікує хворих.
Він везе.
Але як він везе?!
Коли сидиш поруч його, в передку, — очі заплющуєш. В його кепка набакир (я ніколи його не бачив у шляпі), козирьок — набік.
Він править машиною одною лівою рукою. Сигналів ніяких. Він проліта повз вози, як вітер…
Своїм «бенцом» він врізається у суточки поміж возами на дорозі, так що думаєш, що полетять к чортам і вози, і «бенц», а сам летітимеш кулею понад усіма дубами, понад високими соснами.
А він лівою рукою стерно крутне, машину виправить, подивиться на нас і усміхнеться.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 325. Приємного читання.