Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Як же це воно так, коли скрізь чуєте: — Та я б той, так жінка отой…

КОЛИ В ГОЛОВІ «ЛІЙ»…

Це вже як із «колехтиву» гніда кобила додому везла:

— Заїдьмо до цього «дядюшки» на хазяйство подивитися… Це селянин Рудь… Культурний хазяїн. І добретаїси культурний, бо його сина війна до Франції була затаскала, а він хлопець не промах та скінчив там, у Франції, школу агрономічну…

— Тррр. Заїдьмо.

(Між іншим, нема нічого для нашої гнідої кобили приємнішого, як сказати «тррр». Страшно любить вона «тррр»).

— Драстуйте. Чи можна?

— Будь ласка…

Показував хазяйство молодий хазяїн, той самий, которий у Франції…

Імперіалістичного в його нема нічого, а отакі собі лагідні блакитні, розумні очі, полотняна мережана сорочка, засмагле обличчя й натруджені бронзові руки…

Пасіка… Пасіка як пасіка… Величенька… Є пасіки й кращі, бо пасічникують батько, а:

— З батьком, знаєте, сперечатися, що рамкова краща, коли вони все своє життя з дуплянками провозились… Ми й не напосідаємо… Хай… Ото як бачите, потроху заводимо… То вже наші, молодих… А батько, вони не дуже до рамкових… Хай…

Пасічництво знає людина. Коли він вам говорить про «Додана», про «Левицького», про «Рута», — він на досвіді на власнім пересвідчився і про «за», і про «проти» кожної системи… і вже сам доходить, що комбінація з «Рута» й «Левицького» для його саме буде якраз.

Хазяйство мед їсть, скільки схоче, й ще півпуда і продає, скільки треба…

Але річ не в пасіці. Цікавіше — рільництво…

Хазяйство має двадцять щось десятин землі за нормою, бо живуть жонаті й нежонаті сини з батьком. Не діляться… Родина щось із п'ятнадцяти з гаком душ. Працює чоловіка з вісім.

Багатопілля. Окопні рослини, перевага кукурудзі. Хліб добрий завжди, бо працюють біля землі не як бог приказав, а як у книзі сказано.

І це ще не все…

Скоту людина не пасе.

Можете собі уявити таку на Полтавщині крамолу: не пасти скоту.