Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Оце й усе!

Про все це я розказав редакції, всіма способами доводячи, що відьми в нас є і що не вірити в це я ніяк не можу.

Редактор до цього поставився скептично. Він зразу запитав:

— Літає?

— Хто, кажу.

— Відьма!

— Літає, кажу.

— Який мотор? Крила Елінсон? Гази куди пускає: в кабінку чи одведені за кабінку?

— Не знаю, кажу.

— То ж бо то й є! Взнайте! Коли крила Елінсон, — украдено в інженера-конструктора Калініна! Коли гази поза кабінкою — це вже досягнення! А взагалі йдіть к лихій годині з вашою відьмою. Тут авієтки нема де зробити, а він з своїми відьмами…

Іона Азраїлович Вочревісущий сказав, що він від усяких відьом застрахований, бо в те місце, де він «сущий», уже надцять літ ніяка відьма не залізе. Одне слово, його це не цікавить.

П. Лісовий махнув рукою:

— У мене, — каже, — конкурс не відьм, а сільрад! Прирівняв хвіст до пальця! А ще Остап, а ще й Вишня!

Марія Яковлівна проказала:

— Відьма? А який тираж? Як передплата? Гонорар вимагають чи ні? Я у телефону! Не заважайте по телефону говорити!

Молодь загогокала, засвистіла, і тільки Настя стисла мені руку й зашепотіла на вухо:

— Є! Відьми є! Сама бачила! Хай сміються!

Таке відношення редакції до народного лиха мене страшно вразило.

— Товариші,— крикнув я. — Вам смішно! Але ви подумайте! До вчителів, не до темних селян, а до вчителів уже відьми добираються, а ви смієтесь! Що робити?

— Роби, — кажуть, — що хочеш! Коли ти віриш, ти й роби!..