Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Але на цей раз я плюнув і вилаявся! Ну хіба ж таки можна отак підводити?

РАДІО

Чи чули наші батьки отаке, як оце ви тепер щодня чуєте? Та ніколи в світі.

Найбільше й найдовше в наших батьків було радіо, це коли один стоїть на однім березі Ворскли, а другий на другім та:

— Подай перевозу!

На оті тільки метри й була в наших батьків радіохвиля.

А тепер бачите, що воно виходить?

Ми тут у Харкові газету говоримо, а ви десь аж у Шенгеріївці чи в Бирках стоїте, чи сидите собі та слухаєте.

До того вже з цими газетами дійшло, що й очима водити по папері не треба.

Сама в уші лізе.

Ой, до чого ж ми з оцим докотимось?!

До чого нас, грішних, оце радіо призведе?

Я ото колись писав був, що така штука, як голосномовець, як гучномовець, цілий переворот у хазяйстві зробить, бо тим гучномовцем дуже добре можна, сидячи в хаті, горобців на вгороді та хлопців на бакшіполохати.

А тепер уже чого доскочили?

Уже от вигадали отаку штуку, що можна не тільки слухати, як ми тут оце говоримо, а просто перебалакуватися один з одним.

У вас апарат і в жінки, приміром, апарат.

Поїхали ви по снопи, а рубля забули. До апарата зараз:

— Марусю! Рубля забув. Мерщій неси, бо як же ж я ті снопи довезу?..

А вона вам в апарат:

— Про що ж ти, іроде, думав, як по снопи їхав? Про куму?