Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

«1826 года стараннями князя Воронцова возник Бердянськ…»

Будували халупи рибалки, селилися переселенці, а «старався», виходить, князь Воронцов… Так і народився Бердянськ.

А до того, як на річці Берді рибалки халупок понастровдвали, тут і скіфи були, бо могили скіфські біля Бердянська є, і ногайці були…

Скіфи пішли давно, ногайці пішли двома «виходами» 1812 й 1855 року, а натомість прийшли на місця на бердянські курці, орловці, полтавці та чернігівці, отаборилися тут і наплодили, дай боже їм здоров'я, населення краю Бердянського…

І не видко вже тут і отакісінького ногайця… Нема…

Є тут особливий тип населення бердянського, що, кажуть, од ногайців пішов. Звуться ті нащадки ногайські «шахаями»… В Харкові вони звуться «раклами», в Києві «босяками», а взагалі в УРСР — «шахраями»… Ніхто їх тут з історичного боку не вивчає, а піклується ними бердянська міліція, і то більше з боку дактилоскопічного…

А так взагалі населення мішане: українці, русьхі, євреї, німці, болгари, греки.

Азовська рибка й степова пшениця — речі інтернаціональні й притягли, й притягають сюди людність різної віри й різної національності.

Так-так, значить. 1826 року народився Бердянськ. І вже 1835 року охрестили його містом… А 1842 року Бердянськ уже повітове міто. Кар'єра, як бачите, блискуча… І пішоз після того Бердянськ рости та розвиватися… І торг з закордоном, і порт, і фінанси, й консули держав усіх — все було в Бердянську… Виросли колонії, виросли рибальські селища, пішли заводи, гімназії, банки, експортові контори, крамниці, проспекти, театри й інші атрибути культурного міста, що в нього бряжчать у кишені грошики… Припливали до порту кораблі, забирали пшеницю, привозили крам… Так і ріс Бердянськ… Так і виріс…

Зазирав, кажуть, сюди Пугач Омелько, на широкий на шлях чумацький з Дону потрапивши. Був, розповідала одна баба старезна, він у корчмі на Кобезівській горі, що тут, у Бердянську, вважається за страшне місце… Чого був, як був — ніхто не знає, тільки живе отой переказ, що Омелько Пугач завітав у Бердянськ…

А потім, пізніше, п'ятдесятих років минулого століття, гуляв у Бердянську уславлений серед бердянської голоти розбійник Астраїл.

Ще й тепер старі баби, з кописткою за безштанними рибальчатами ганяючись, сичать старечими губами:

— Астраїл ти анахтемущий!..

Потрошив Астраїл купців, що на рибі тут грубі гроші наживали, полохав їх, а іноді й туди посилав, «ідеже нєсть ні болість, ні печаль і ні воздиханіє»… Брав Астраїл гроші і роздавав їх бідноті. Біднота любила заступника свого, ховала його, переховувала… І довго гуляз Астраїл, різким посвистом холодний піт на купецькі лоби наганяючи…

Це од степів, од вітрів степових.

А од капіталу й свого, й закордонного — «благоустройство й процвєтаніє»: електрична станція, артезіанські колодязі, знаменитий своїми жатками «Ідеал», завод сільськогосподарських машин, тепер ім. І Травня (колись Грієвза), курорт з цілющими бердянськими грязями та солодким бердянським виноградом…

А потім — революція… Окружне місто. А потім Для Бердянська «образа» — на район перевернули. Але й в «районнім становищі» Бердянськ є Бердянськ. Такий же чистенький, такий же привітненький і такий же з грошима…

— Ні в кого грошей не позичаємо, дефіциту не знаємо і драних штанів не носимо… І музика щодня в міському садку грає… От!

Та ще й додають:

— Хазяїн у нас путящий! Голова наш — хазяїн добрий… І живемо та хліб жуємо… А що район — так то нам без уніманія!..