Розділ «Усмішки театральні»

«Арлекин»…

«Уголок артиста»…

Це наші «революційні» театри…

І тільки три дні тому блимнула зірка справжнього революційного театрального мистецтва. І де блимнула? Над Нетечею. І як блимнула?

З великими потугами, з колосальними перешкодами, з половиною завіси, з голодними акторами. Я кажу про Театр ім. Франка.

Єдиний на весь Харків театр з революційним репертуаром, з революційною ідеологією. Єдиний, гідний нашого часу…

І нидіє він десь там, в заулках, над Нетечею, у «чорта на куличках», тоді як найкращий театральний* будинок захлинається в «аксарінських» помиях.

Робітнича суспільність у Донбасі Оцінила франківців.

Їхня подорож у Донбасі була самим тріумфом.

Про Це свідчать ті адреси, ті подяки, що їх має Франків театр.

На відкритті Театру ім. Франка в Харкові, 7 листопада, говорилося, що тепер радянське суспільство має певну кузню мистецьку, куди з усіх країв Радянської України буде текти нове мистецтво, народне мистецтво, що в новій кузні перековуватиметься й виходитиме викристалізуваним для зразка іншим театрам.

Так хай же це мистецтво не тече глухими завулками, доки потрапить у ту кузню.

Дамо йому просторий шлях, щоб воно мало пряму стежку, щоб воно не плуталось.

Перенесімо кузню, де їй належить бути.

І «стайню» очистимо, і робітниче суспільство задоволимо…

ТА Й ЧОГО ЗАМОВКЛИ?

Демонстрував оце в Харкові свою роботу ляльковий театр, що його сюди привезли учні Межигірського художнього технікуму. Демонстрував на «Плузі» в Сельбуді, в Держдрамі. Говорили про його, дискутували. Кажуть, що й актори Держдрами щиро його вітали. Всі ніби прийшли до висновку, що корисна воно штука, що його на селах дуже можна використати як театр революційної сатири, що він дуже зручний, портативний і на селах, на хуторах дуже б іздався для агітаційної мети. Межигірці вже довший час працюють з тим театром на селі і великий мають успіх, хоч п'єски, що їх вони демонструють, не можна сказати, щоб були досконалі. Беруться межигірці й ляльки робити, й інструктувати в цій справі ті установи (політосвітні), які б нею зацікавились. Нема ж у нас по всіх селах та хуторах театрів. Нема нічого. Вуфку має дати кіно на село, сто ш т у к, чи що… Сто кіно — це капля в морі, а чекати, доки кіно розкине свою мережу на селі,— довгенько. Помешкання для театру — штука дорога, а ляльковий театр коштує 15 карбованців!

А потрапить такий театр на село, на селі завжди знайдеться гострий хлопчина з комсомольців і такого може дати через «ляльку» чосу куркулеві, чи попові, чи «начальству» (коли перехилить більш, як треба!), що ажажаж!

Байдужість, понашому, в цій справі ні до чого!

Адже пишуть, що РРФСР (Москва чи Ленінград) відроджує в себе такий театр в столиці, для столичного глядача…