Розділ без назви (56)

До непокірних, бездомних, голодних!

Блиски очей покривало каміння,

Серця потугу — планетне тяжіння, —

Лише у небі далекому чулось

Духу мого стовікове квиління!

Так промайнули неміряні роки…

Ти підійшла до мого п’єдесталу…

Впала громово запона космічна —

Та, що одвіку між нами постала!

Ти упізнала в гранітній подобі

Лицаря вірного, любого брата.

Ти заридала пекучими слізьми,

Щоб сновидіння моє зруйнувати.

Ти цілувала серце камінне,

Кров полилася на плити гранітні…

Ти воскресила мене і забрала

Із перехрестя стежок всесвітніх…