Розділ «ПІСНЯ ПРО НЕБЕСНОГО КОВАЛЯ»

Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги,

(В цілім світі широкім відомо його ремесло).

Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії Боги

І урочий Світанок призначили — вельми таємне число.

Дні летять, ніби птахи. І треба кувати це Слово!

Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі.

Тим царям захотілось для тюремної брами обнову.

Тому вкрай необхідні для жінкі нові рогачі.

І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі,

Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.

І згасає талант. І лягають на плечі століття.

Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.

Небо все ще чекає і надіється знову і знову,

Лиш умови своєї воно з ковалем не міня —

Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова

І урочий Світанок уже осідлав чарівного коня.