Розділ «ПІСНЯ БУДДИ»

Пробігають роки. Пролітають віки.

— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.

Та даремно готують похід вояки,

Іржавіють у піхвах двосічні мечі.

Поривається в даль, ніби птах, корабель,

Та даремні зусилля, бо сто якорів

Не пускають його від затишних осель

В таємничі краї, на роздолля вітрів.

І радіють боги, і дзвенять ланцюги,

І титани заснули в страшній глибині,

А тому, хто дрімає, нащо вороги?

Сам собі він мурує темницю у сні!

І любов, і добро, і свобода — слова,

Із яких якорі нам кувала пітьма.

Хіба хоче імен сила Духу жива?

Хто вона, і нащо — буря знає сама!

Хати ветхі змете урагану рука,

Якщо навіть вони мають ім’я святе,

А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,