— Ліпше вже (сказав брат Жан) нам усе висушити без остатку.
Панурґ і досі лупав очима на папця та його прісних, аж це, побачивши під кліткою сову, желіпнув:
— Біс нас поплутав, та ще й цей плутько попівські очі має, що забачить, то взяв би, усе собі або піл-на-піл. Та ще й нам підсува щось ця сова, бісова сова!
— На Бога (сказав Едітус), тихіше! Це зовсім не сова, це сич, вельмишановний отець скарбник.
— Ану (сказав Пантагрюель), змусьте папця щось затьохкати, ми хочемо його тьох-тьох почути.
— Він тьохкає (сказав Едітус) лише у призначені дні і їсть лише у призначені години.
— Не так, як я (сказав Панурґ), у мене призначені всі години. Отож гайда кубрячити на всі заставки!
— От зараз (сказав Едітус) ви діло сказали. Говорячи таким чином, навряд щоб ви колись з'єретичилися. Ну що ж, гайда!
Ідучи поворітьма, ми укмітили старого зеленоголового біскупця: розгорнувши крила, він сидів у затінку дерева з біскупцем вікарним і трьома веселими пташками, онокроталіями[477], чи то пак протонотаріями, і помалу хропів. Біля нього веселенько курникала гарненька абатиця, і так нам її курникання сподобалось, що ми радо перекували б усі наші члени у вуха, аби лиш нічого з її курникання не пропустити і слухати її й слухати, ні на що інше не відриваючись. Панурґ сказав:
— Гарненька абатиця зі шкури пнеться, а цей барилькуватий ґевал біскупець затинає хропака. Ну та він у мене заспіває, лихо його матері!
З цим словом він закалатав у дзвінок, начеплений над кліткою; а проте що дужче він калантирив, то гучніше хропів біскупець і навіть і не думав співати.
— Гаразд (сказав Панурґ), старий балабане! Я тебе змушу співати іншим робом.
Він схопив каменюку і намірився просто в його митру. Але Едітус гукнув:
— Чоловіче добрий! Бий, трощи, убивай, закатруплюй усіх царів і принців на світі, хочеш — ножем у спину, хочеш — отрутою, словом, як тобі заманеться, зжени янголів з неба, — всі ці гріхи папець тобі простить. Але не займай священних цих птахів, якщо тобі дороге життя, благо і гаразди як твої, так і твоїх друзів і родичів, живих і мертвих, так само як далеких твоїх нащадків, яким теж буде непереливки. Поглянь на цей басейн.
— Отож-бо ліпше (сказав Панурґ) купряжити на відчай душі і гуляти.
— Він розсудливо мислить, пане Антитус (сказав брат Жан). Побачивши цих бісових птахів, ми не можемо від блюзнірських слів утриматися; зате осушуючи наші пляшки, ми не можемо не славити Бога. Ну то гайда, шелепнемо дзвінко! Оце сказав, як в око вліпив!
Третього дня, після гульні (як самі розумієте), Едітус із нами розпрощався. Ми йому подарували гарненького першського цизорика, і дарунку цьому він зрадів більше, ніж Артаксеркс коряку студеної води, який йому підніс скитський хлоп. Він красно подякував нам, послав на наші кораблі свіжини, побажав нам щасливої дороги, вернутися цілими-здоровими, успішно з усім упоратися і змусив нас заприсягтися Юпітером, що поворітьма ми до нього завітаємо. На прощання він сказав так:
— Ось побачите, друзі мої, на світі куди більше бахурів, ніж людей, пом'яніть моє слово.
Розділ IX
Як ми на Острів залізяччя виладувались
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ґарґантюа і Пантаґрюель» автора Рабле Франсуа на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля“ на сторінці 8. Приємного читання.