Розділ «Четверта книга геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини»

Наприкінці цієї промови надійшли обидва командири на чолі своїх військ, добре озброєних і сповнених зваги. Пантагрюель звернувся до них з коротким напучуванням, закликаючи сміливо сточити бій, якщо до цього змусять їх обставини (йому й досі не вірилось, що Ковбики такі віроломці), заборонив нападати першими і дав їм пароль Карнавальних.

Розділ XXXVIII

Чому Ковбиками люди не повинні гордувати

Ви собі там, мочеморди, хихочете і віри не ймете, що все так і відбувалось, як я оце вам розповідаю. Переконувати вас не стану. Хочте — вірте мені, а не хочте — підіть самі погляньте. я ж бо добре знаю, що все це я бачив живовидячки. Дія діялася на острові Дикому. Назву острова повідомляю вам спеціально. А ви згадайте, яку страшну силу появляли гіганти, захотівши височенну гору Пеліон висадити на Оссу, а заодно з Оссою прихопити і тінявий Олімп, аби з богами помоцюватися і з неба їх поскидати. Сила то була незвичайна, небуденна. А проте ці гіганти наполовину були ковбиками, або, точніше, гадами.

Гад, Евин спокусник, ковбикуватий був: а проте про нього написано, що він був лукавіший і підступніший від усіх звірів. Ось такі й Ковбики. Ще й нині деякі Академії чіпляються за думку, що спокусник був ковбиком під іменем Ітифалос, у який колись перекинуто славного месіра Пріапа, — цей великий спокусник знаджував жіноцтво у парадизах (це грецьке слово францужчиною означає сади). Швейцарці, люди й досі хоробрі і завзяті, а хто зна, може, колись вони були сосисками? Не ручусь і руки собі за це не дам спалити. Гімантоподи[437], тобто славні етіопи, за Плінієвим описом, не що інше, як ковбики.

Якщо і мої речі ваші вельможества не переконали, то не гаючись їдьте (звісно, на хмільну голову) до пуатувенських Люзіньяна, Партене, Вована, Мервана і Пузожа. Там ви знайдете свідків, старожитців чеснотливих і ще кріпкеньких, і вони рукою святого Ригоме вам посвідчуться, що Мелюзина, їхня перва засновниця, мала жіноцьке лише до жоломіґи, а нижче вона була зміястим ковбиком або ж ковбикуватою змією. А проте ходу вона мала браву і веселу, і її й досі мавпують бретонські танцюри, свої тріори під пісню вигопцьовуючи.

Чому Ерихтон первий винайшов хури, ноші і вози? Бо Вулкан появив його з ковбикуватими ногами, і ховати їх йому зручніше було на ношах, ніж верхи на коні, а вже в його часи про Ковбики ходила погана слава. Скитська німфа Гора теж була напівжінка, а напівковбик. Юпітерові, одначе, вона в око впала, він з нею ліг і гарного сина на ім’я Колакс ісплодив.

Розділ XXXIX

Як брат Жан, щоб бити Ковбиків, до одного гурту з кухарями злучився

Брат Жан, бачачи, як хвацько крокують просто на них грізні Ковбики, сказав Пантагрюелю:

— Не інакше, як нас чекає потішний бій. Якою честю, якою хвалою увінчає нас ця звитяга! Проте я волів би, щоб ви зосталися на судні і були тільки глядачем цієї сутички, а решту доручили мені і моїм людям.

— Яким людям? — спитав Пантагрюель.

— Пошлюсь на Требник (відповів брат Жан). Чому Потифар, старший кухар фараонових кухонь, саме той, хто купив Иосифа і кому Иосиф, якби хіть, міг би навісити роги, старшинував над кавалерією всього єгипетського царства? Чому облягати і плюндрувати Єрусалим з усіх верховод послано було Навузардана, старшого кухаря царя Навуходоносора?

— Я слухаю, — сказав Пантагрюель.

— Дучкою панунці клянуся (сказав брат Жан), вони вже не раз перед цим билися з Ковбиками або ж з іншими такими, як вони, чухраями: сікти, рубати, шаткувати ковбиків більше подоба й личить кухарям, ніж рейтарам, страдіотам, жовнірам і пішакам, скільки їх не вийметься на світі.

— Ви в пам'яті мені освіжили (сказав Пантагрюель) одне місце з жартливих і дотепних відповідей Цицерона. Під час громадянської війни у Римі між Цезарем і Помпеєм Цицерон, звісно, більше тягнув руку за Помпеєм, проте Цезар до нього примилявся і власкавлював непомалу. Одного дня, довідавшись, що помпеяни зазнали в останніх боях великих утрат, Цицерон захотів одвідати їхній стан. Там він побачив, що сил у них обмаль, завзяття ще менше, а неладу багато. Передчуваючи їхню швидку поразку і погибель, а так воно потім і сталося, він почав брати на сміх і кпини то того, то того і платати ущипливі і гострі жарти, до яких був удатний вельми. Деякі капітани козирилися і, намагаючись виглядати переможцями, казали йому:

— Дивіться, скільки у нас орлів!

То були військові значки римлян.

— Це (відповів Цицерон) було б гарно й доречно, якби ви воювали з сороками.

Отже, з огляду на те, що нам з Ковбиками битися випадає, ви виводите, що це кулінарна січа, і бажаєте злучитися до одного гурту з кухарями. Гаразд, що ж до мене, то я чекатиму кінця цієї зухуватої забави тут.