Розділ «Четверта книга геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини»

— А може ж (сказав він), це особиста гвардія тутешньої цариці: ті самі молоді Ковбики, яких ви на дереві побачили, передали їй, що до гавані ввійшов пишний і величний караван ваших кораблів, і ось вона, уявивши, що це якийсь багатий і могутній принц, поспішає сюди власною персоною.

Відкинувши таку гадку, Пантаґрюель зібрав раду, аби спільно ухвалити, як у таких тарапатах діяти — надія тільки жевріє, а страх видющий.

Небагатьма словами він пояснив своїм радцям, що таке збройне прийняття гостей зчаста таїть під покровом доброхіття і приязни смертельну небезпеку.

— Так (сказав він) цезар Антонін Каракалла перший раз перебив олександрійців, а другий знищив двораків Артабана, перського царя, вийшовши їх вітати під личиною і під стягом жениха його доньки. Цей злочин даром не минувся: невдовзі вбито його самого. Так само сини Якова, за викрадення своєї Діани помщаючись, сплюндрували Сагем. Тим самим підступним робом римський цезар Ґалієн константинопольських вояків вирізав. Достоту так само, під позірною дружбою, Антоній запросив до себе Артавазда, вірменського царя, велів його в залізні ланцюги закувати і зрештою убив. Таких історій у старовинних хроніках подається чимало. І досі вельми хвалять обачливість французького короля Карла Шостого: коли після перемоги над фламандцями і гентцями він до славного свого города Парижа вертався, то в Бурже йому внесено у вуха, що паризійці, озброєні киянками (за що їх і названо киянами), і в бойових шиках, числом до двадцяти тисяч, рушили йому назустріч, відмовився вступити в місто (хоть паризійці заявляли, що озброїлися вони лиш на те, щоб його угонорувати, а так вони люд нелукавий і не лихий), поки вони не розійдуться домів і не роззброяться.

Розділ XXXVII

Як Пантаґрюель послав по капітанів Дериковбика і Шаткуйкров'янку, з долученням чудового його виступу про імена збірні

Рада ухвалила на всяк випадок триматися напоготові. Пантагрюель доручив Карпалиму і Гімнасту зібрати воїнів корабля з вазою (командир Дериковбик) і корабля з виноградним кошем (командир Шаткуйкров'янка).

— Я піду (сказав Панурґ) замість Гімнаста. Він тут буде потрібний.

— Рясою своєю свідчуся (сказав брат Жан), ти, бахурцю, від бою тікаєш. Ручуся — ти не вернешся. Ну, та втрата невелика. А то ти почав би рюмсати, лементувати, кричати і тільки добрих жолдаків деморалізувати.

— Та я вернуся (сказав Панурґ), їй-бо, вернуся, брате Жане, батьку мій духовний, і то скоро. Тільки попередьте цих поганців Ковбиків, щоб вони ні в якому разі не йшли на абордаж. Під час битви я, взором безстрашного капітана Мойсея, верховоди народу Ізраїля, помолюся Богові про дарування звитяги.

— Ваше призначення (сказав Пантагрюелю Епістемон) двох командирів Дериковбика і Шаткуйкров'янку підносить нам дух і зміцнює віру в перемогу, якщо тільки Ковбики на нас нападуть.

— Так воно і є (сказав Пантагрюель). Мені подобається, що ви за іменами наших командирів нам перемогу передбачаєте і провіщаєте. Такий спосіб пророчити, покладаючись на імена, не є здобутком нашої доби. З нього користали ще пітагорійці, він мав у них величезний успіх. Колись до нього вдавалися, на велику для себе вигоду, вельможі й цезарі. Октавіян Август, другий цезар римський, спіткав якось чубрія на ім'я Євтихій, що означає Щасний, а чубрій вів віслюка на прізвисько Никон, що означає Звитяжець; вражений значенням імен вісляра і віслюка, він повірив у своє щастя, у свою зорю і в свою перемогу. Веспасіан, цезар римський, якось молився самотою у храмі Серапіса; аж це до нього зненацька прийшов служник на ім'я Басилід, що означає Царський, — а він зоставив цього служника хворого, далеко звідси, — і він сповнився надії і певности, що римський престіл дістанеться йому. Регіліана вояки обрали цезарем не чомусь, а лише здаючись на значення його імени. Загляньте до Кратила боговитого Платона.

— Спрагою своєю клянуся (сказав Ризотом), мені його прочитати закортіло, — так ви часто його згадуєте.

— Згадайте, як пітагорійці за іменами і числами вивели, що Патрокла убив Гектор, Гектора — Ахілл, Ахілла — Парис, Париса — Філолотет. Незвичайна здогадливість Пітагора мене просто вражає. Адже він на підставі того, парну чи непарну кількість складів має ім'я чоловіка, визначив, на яку ногу той припадає, на яке око кривий, де в нього подагра, де його спаралізовано, з якого боку олегниця та інші природні болячки: тобто парне число складів указувало йому на увередження лівої сторони тіла, непарне — на увередження правої.

— Справді (сказав Епістемон), я був свідком такого досліду на врочистій процесії в Сенті, де брав участь такий бравий, чеснотливий, мудрий і справедливий президент Бріян Вале, сеньйор Дю Дуе. Коли повз нього проходили шкандибал або шкандиба, кривокульший або кривокульша, горбач або горбачка, йому казали, як їх звати. Якщо склади тих чи тих імен мали непарне число, він не глядячи визначав, що ці люди кривенькі на праве око, шкандибають на праву ногу і горб у них справа. Якщо ж непарне, то увереджений, мовляв, у них лівий бік. І щоразу вгадував, на помилці його ні разу не піймали.

— На цій підставі (казав Пантагрюель) учені твердили, що укляклий Ахілл був поранений стрілою Парисовою у праву п'яту, бо в його імени число складів непарне (гідне уваги, що старожитні ставали на праве коліно); Венера поранена Діомедом під Троєю у ліву руку, бо грецьке її ім'я має чотири склади; Вулкан з тієї ж причини шкандибає на ліву ногу; Філіпп, цар македонський, і Ганнібал були криві на праве око. У той самий пітагорійський спосіб ми можемо визначити, де в кого запалення сідничого нерва, кила, мігрень.

А все ж звернімося до імен: уявіть собі, Александер Великий, син царя Філіппа, про якого ми вже говорили, доп'явся свого завдяки тлумаченню одного імени. Він узяв в облогу тирську цитадель і кілька тижнів штурмував її запекло, але безуспішно. Тарани і підкопи нічим не зарадили. Мини минярів миттю знищували, виломи таранників замуровували. Александер, геть знидівши, надумав облогу припинити, боячись, що ця невдача уйме його славу. От якось у такій притузі і гризоті він заснув. І сниться йому, як у його шатрі сатир-цапоніг танцює й чеберяє. Александер за ним, сатир від нього. Зрештою, загнавши в тісні суточки, цар упіймав його й прокинувся. Він розповів свій сон двірським філософам і вченим і почув, що боги віщують йому перемогу і що Тир скоро впаде, бо як слово сатир навпіл поділити, то вийде: твій Тир. І так і сталося, при першому ж штурмі місто здалося, і Александер, здобувши блискучу перемогу, підхилив його ворохобних мешканців.

І навпаки, ось вам історія про те, як значення одного імени вкинуло Помпея в розпуку. Розбитий Цезарем у Фарсальській битві, Помпей зумів тільки втечею врятуватись. Тікаючи морем, прибув він на острів Кипр. Біля города Пафос на узмор'ї перед ним постав пишний і прегарний палац. Він спитав у стерника, як цей палац називається, і почув, що він має назву Каковасілевс, що означає Цар горе. Назва ця вжахнула його і перепудила, і його пойняла страшна безнадія: він був певний, що не знести йому голови, і тоді всі, хто при ньому був, почули його голосіння, зітхання і зойки. І справді, невдовзі якийсь невідомий очкур на ім'я Ахілл зарубав його.

Можна ще згадати, що лучилось Луцію Павлу Емілію: римський сенат поставив його командиром над військом, яке сенатори посилали проти Персея, царя македонського. Того самого дня надвечір він повернувся додому, аби в похід зібратися, і, цілуючи свою маленьку доньку Трацію, зауважив, що вона зажурена. «Що тобі таке (спитав він), моя Траціє? Чому такий сум і зажура?» — «Тату (відповіла вона), Перса померла». Так вона свою улюблену собачку називала. Почувши теє, Павло пройнявся певністю, що візьме гору над Персеєм.

Гулящого часу ви можете звернутися до святих Біблій гебреїв і знайти там сотні чудових пасусів на доказ того, з яким побожним трепетом ставилися вони до імен збірних і до їхнього значення.