Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

Розділ XLV

Як Панурґ радився з Трібуле

Через шість днів Панурґ повернувся додому о тій годині, коли з Блуа прибув водою Трібуле.

Панурґ подарував йому туго надутий свинячий пузир, у нутрі якого дзвеніли горошинки, гарно золочену шпагу дерев'яну, ягдташ, зроблений з келепянового черепка, оплетену балцанку, повну бретонського вина, і квартерон яблук бландюро.

— А що (сказав Карпалим), він справді дурний, як оця затичка?

Трібуле надів шпагу і ягдташ, узяв пузир, з'їв частину яблук і випив усе вино.

Панурґ, який пас його поглядом, сказав так:

— Зроду не бачив дурня, а надивився я їх більше ніж на десять тисяч франків, який пив би неохоче і не до дна.

Потім пояснив йому суть своєї справи, високомовно і квітчасто.

Він ще до кінця не добалакав, як Трібуле добре впарив його кулаком межи плечі, тицьнув у руку йому балцанку, дав по носюрі пузирем і замість відповіді сказав, мотнувши головою:

— Цур тобі, цур, дурню, ума тронутий! Начувайся, чернушечко, дудцю на бюзансейську козу!

З цим словом Трібуле відвихнувся і почав гратися з пузирем, звеселяючи слух приємним дзвоном горошин. Більше від нього не можна було добитися жодного слова. Панурґ хотів був задати йому ще кілька питань, але Трібуле грізно змахнув дерев'яною шпагою.

— Отакої! (гукнув Панурґ). Оце то надумали! Що він дурень, видно й так, але ще дурніший той, хто його сюди привів, а я вже дурень над дурнями, коли почав з ним щирувати.

— Це (озвався Карпалим) мені пришили квітку.

— Спокійно, спокійно (сказав Пантагрюель), розгляньмо всі його жести і слова. Мені в них відкрились бездонні тайнощі, і я вже не дивуюсь, що турки шанують як мусафі і пророків таких-от дурників. Ви зауважили, як він, перш ніж заговорити, тряс і мотав головою? Вчення старожитніх філософів, ритуали магів і спостереження правників підказують нам, що ці рухи викликаються під надихом і з навіяння пророчого духу, і дух, входячи у кволу й маленьку субстанцію (бо малій голівці, як ви знаєте, не вмістити великого мозку), так її трясе, що всі члени тіла людського, за твердженням медиків, просто тіпаються: одне, що дається взнаки тягота і переклажа прийнятої ноші, а друге, що орган носити таку вагу нездатний.

Ось вам наочний приклад: коли ми натщесерце піднімаємо келих вина, руки не в одного трясуться.

Прообраз цього ми маємо у Пітії віщунки, колись, перш ніж заговорити, вона трясла своїм лавром.

Або ще: Лампридій розповідає, що цезар Геліогабал, видаючи себе за волхва, на святі на честь свого головного ідола, оточений євнухами фанатиками, привселюдно мотав головою.

Або ще: Плавт у своїх Ослах пише, що Саврій ідучи тряс головою, як навіжений, як навісноголовий, жахаючи переходнів, а в іншому творі Плавт, мовлячи, чому мотав головою Хармід, пояснює це екстазом.

Або ще: у Катулла в Атисі та Берекинтії менади, вакханки, Вакхові жриці, трясуть у віщому трансі головами, несучи плюшеве гілля. Так само поводилися, пильнуючи своїх обрядів, злегчені ґалли, Кибелені жерці. Саме звідси, за словами давніх теологів, походить ім'я цієї богині, бо Κυβιστάν означає крутити, вертіти, трясти головою, вдавати з себе кривов'яза.