Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

— Зостається лише (сказав Пантаґрюель) узнати волю мого батька-короля і відпроситися в нього.

Розділ XLVIII

Як Ґарґантюа доводив, що женитися дітям без відома і згоди отця-неньки не подоба

Вступив Пантаґрюель до головної замкової зали, аж це назустріч іде з наради добрий Ґарґантюа, от він і розповів йому про їхні пригоди, поділився своїм задумом і попросив у батька дозволу і благословення його здійснити.

Добряга Ґарґантюа тримав у руках два грубих пакети з супліками — на одні він відповів, а на інші збирався відповісти; пакети він передав Ульріхові Галле, своєму давньому розпорядникові чолобитних, відвів Пантагрюеля набік і з лицем веселішим, ніж звикле, сказав:

— Сину мій любий, я хвалю Бога за те, що подвигнув вас на таке спасенне діло. Я благословляю вас на цю подорож, але мені б хотілося, щоб і у вас з'явився намір і бажання самому одружитися. Мені здається, що ви саме на порі. Панурґ добре попрацював, розчищаючи собі шлях, тепер слово за вами.

— Батечку мій! (відповів Пантаґрюель). Я ще про це не думав. У цій справі спускаюсь я на вашу добру волю і батьківський розказ. Хай я радше, на ваш превеликий жаль, упаду мертвим біля ваших ніг, ніж живим одружуся без вашого благословення. Наскільки я знаю, ні святі, ні мирські, ні варварські закони не дозволяють дітям одружуватися без волі, згоди і призволу їхніх батьків, матерів та близьких родичів. Усі законники наголо забирають це право у дітей і передають на розсуд породителям. У мою добу був на континенті такий край, де жили кротоподібні пастофори, шлюбоненависники (подібні до жерців фригійської Кибели, які були каплунами, а не хтивими і плотолюбними півнями) і законодавці для шлюбованців. Далебі, не знаю, що тут паскудіше: тиранічна сваволя моторошних цих кертиць, яким не силиться за ґратками їхніх таємничих храмів і вони сунуть носа до чужого проса, чи дурні забобони шлюбованців, які ці нелюдські і варварські закони визнають, сліпо їм вірять і не бачать (хоть це за зорю світову ясніше), наскільки їхня покірність вигідна мистам і наскільки вона шкідлива і згубна для самих шлюбованців, а це вже неабияка причина запідозрити в цих законах кривду і шахрайство.

Щоб помститись за образу, шлюбованці і собі могли б запровадити закони для мистів щодо чинопослідування і Святих Дарів, з огляду на те, що ті від'їдають від їхніх дібр і від заробленого ними кривавицею, відбирають собі десятину, щоб обжиратися, тим паче, що й тоді, як на мене, ці закони були б не такі протиприродні і безсоромні, як мистівські закони. Бо (як ви цілком слушно сказали) споконвіку не було такого закону, що уповажнював би дітей женитися без відома, згоди і призволу отця-неньки. Завдяки цим законам, про які я веду мову, кожен бахур, лиходій, шибеник, вонючка, смердюк, прокажений, зарізяка, злодюга, шахрай може викрасти з отчого дому, з рук матері, проти волі рідних будь-яку дівчину, найродовитішу, найвродливішу, найбагатшу, найчестивішу, найскромнішу, які тільки є, якщо цей паплюжник злигався з якимсь мистом і паює з ним свій луп.

Ґоти, скити, масаґети, і ті безчинствували у взятому штурмом з великою кров'ю місті не так брутально і жорстоко, як вони. А як побиваються батьки і матері, коли якийсь заволока, заброда, варвар, добичник, пранцюватий, шолудивий, напівживий, убогий, хиренний, умикає з родинного гнізда красуню-доньку, пещену, багату, здорову, а вони так ревно виховували її в добрих звичаях і вчили шануватися, мріючи одружити її з сином своїх сусідів і давніх друзів, вихованим і навченим у такому самому дусі, і влаштувати такий щасливий шлюб, і радіти тому, як нащадки успадкують і примножать дідичну рухомість і нерухомість, а заодно і добропорядність батьків! Перед такою бідою хіба їм серце не порветься?

Навряд щоб римський народ та його спільники вболівали більше, про смерть Германіка Друза дізнавшись.

Навряд щоб лакедемоняни журилися глибше потому, як троянський чужоложник грекиню Гелену викрав.

Навряд щоб ті, про кого мовиться, бідкалися й охали менше, ніж Церера по викраденні доньки Прозерпіни, ніж Ізида після втрати Озіриса, ніж Венера по смерті Адоніса, ніж Геркулес після зникнення Гила, ніж Гекуба, довідавшись про викрадення Поліксени.

Але їхній страх перед Демоном і забобон такий сильний, що вони бояться писнути, коли приходить кертиця й укладає шлюбний контракт. І потім зостаються самі в опустілих домах, де нема вже їхніх коханих дочок, і от батьки клянуть той день і годину, коли вони женилися, а матері шкодують, що вони народили, а не скинули дитину, і так у сльозах і лементі доживають свого віку, але ж вони заслуговували кращої долі: тішитися удома щастям зі своїми дітьми укупі.

Дехто з них позбувається розуму, навісніє і з туги та з горя топиться, вішається, труїться, не в силі такого гадства перетерпіти.

Інші, твердішого гарту, за прикладом синів Якова, месників за викрадення їхньої сестри Діни, злапавши паплюжника і його посіпаку-кертицю, розтлінників і спокусників їхньої дочки, чинять над ними скору і криваву розправу: січуть їх на капусту і трупи кидають у полі, хижим звірам на з'їжу. Цей мужній і лицарський акт жахає кротоподібних симистів[377], і вони знімають страшенний галас, шкрябають мерзенні скарги, безсоромно закидають світську владу і цивільні відомства вимогами і закликами покарати винуватців так, щоб іншим не кортіло.

Але ж ні в природному законі, ні у правах людей, ні в якомусь викладі римського права нема такої рубрики, параграфа, артикулу чи розділу, що приписував би за таке діяння певну кару чи тортури, бо цьому супротивиться розум та й сама Природа повстає. Бо нема у світі такої чеснотливої людини, яка б на звістку про викрадення, ганьбу і неславу його дочки не розпачувала б — така людська вдача — більше, ніж на звістку про її смерть. Усяк, хто застукає на гарячому убійника, що підступно, з-за рогу напав на його дочку, може, бо так підказує розум, і навіть повинен, бо так і природа велить, убити того на місці, і його за це не судитимуть. Ось чому, знайшовши паплюжника, який підманув і повіз геть, хай і з її згоди, його доньку, та ще й з підсобки кертиці, може і навіть повинен скарати і паплюжника і спільника горлом, а їхні тіла кинути на жир вовкам і гайворонню, бо не може бути їм пухом наша велика годувальниця, Земля.

Любий мій сину! Стежте за тим, щоб по моєму сконі таких законів у моєму царстві не запровадили, а поки я живий і ще дихаю, я видам, з Божої помоги, грізний указ. Що ж до вашого одруження, згода. Я це беру на себе. Рихтуйтеся з Панурґом у дорогу. Візьміть з собою Епістемона, брата Жана та інших, кого захочете. Мої гроші витрачайте на ваш розсуд, на все я даю вам своє добро. У моєму Талаському арсеналі запасіться всім потрібним спорядженням, прихопіть з собою лоцманів, стерничих і драгоманів і вперед, з ходовим вітром, на всіх парусах, з Богом.

А за небутности вашої я постараюся підшукати вам наречену і злагодити все для весілля, а згуляємо ми його так, що небу буде жарко.

Розділ XLIX

Як Пантаґрюель на плавбу по морю виряджався і про зілля — пантаґрюеліон[378]