Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

Розділ XXVII

Як Пантаґрюель звів трофей на честь своїх пруесів, а Панурґ — інший на честь своїх зайчат, як із Пантаґрюелевих пуків уродились чоловічки, а з його бзда — жіночки, і як Панурґ зламав палицю на двох склянках

Перш ніж рушити звідси, — проголосив Пантаґрюель, — я хочу на честь пруесів, що ми допіру звершили, звести тут чималенький трофей. Тут усі, радощами радіючи і сільських пісень співаючи, поставили високу палю і до неї причепили: вояцьку кульбаку, начілку, кінський плюмаж, стремена, остроги, панцеранку, зуповні крицеві риштунки, сокиру, рапіру, залізну рукавицю, тиляги, наколінники, нашийницю і всю зброю, потрібну для зведення тріумфальної арки чи трофею.

Відтак, на вічну пам'ять, Пантагрюель написав таку звитяжну пісню:

Тут билися чотири одчайдухи,

І, ніби Фабій там чи Сципіон,

Не зброєю звитяживши, а духом,

Забрали супостата у полон,

Хоть був то чималенький ескадрон,

Шістсот і шістдесят рубак сиділо,

А скільки ще фігур дрібніших он!

Мужнім будь,

Як поклав здобуть

Перемогу.

Ставши на цю путь,

Здайся на могуть

Ти благого Бога.

Вона приходить лиш до того,

Кому розумно, в чому суть:

Лиш віра в Господа благого