Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- Вона мені теж розповідала по телефону про розбиті вікна у кав’ярні біля Дніпра, - перебила Лариса. - Туди, звісно, можна піти попити кави, це дорого не коштуватиме.

Але я дедалі менше вірю у версію щодо кримінальних роди чів. Ці телефонні дзвінки вам обом. Це були якісь хитрі дзво ники. Люди з життєвого дна, які їдять зі смітників і б’ють вікна у кав’ярні, не додумались би до таких прийомчиків. А це робилося для того, щоб Вікторія в усьому винуватила свого батька і його рідню і не написала заяви про те, що вона не погоджується з довідкою про смерть і наполягає на подальшому розтині, на з’ясуванні причин смерті… І хто б це міг такого накрутити?

- Ольга Павлівна мені так і сказала, що ми мали б відразу дошукуватися правди, поки… поки Вероніку не було похо вано. А тепер усе це з’ясувати значно важче. Проте бабу Зосю все одно треба розшукати. Її зникнення не може не бути пов’язане зі смертю Вероніки. Це вже занадто дивний збіг.

- Мені страшно, - сказала Вікторія, - тату, залишайся тут на ніч!

- В мене немає зубної щітки, - зітхнув Дмитро.

- Я тобі дам! Ми з мамою привезли з Америки багато зубних щіток на сувеніри! Щоб в усіх зуби були, як у амери канців! І Дмитро залишився на ніч у помешканні дочки. Лариса йшла додому із глибоким задоволенням від виконаного обов’язку - батько й доня помирилися, дитина доглянута.

Вікторія вийшла провести Ларису і Ярослава до ліфта:

- Тьотю Ларисо, я вас дуже прошу! Позичте мобілку! До завтра! Я вам завтра занесу у ваш офіс!

Лариса великодушно простягла їй телефон.

Для батька й доньки почалися звичайні тихі будні.

Дмитро ночував у домі Вікторії, але часом навідувався на свою Воскресенку. В перші дні Вікторія дуже просила його відразу після роботи йти сюди, до нового дому, бо їй страшно. А коли через два дні після дев’ятин він сказав дочці, що буде пізно, бо йому все таки треба заїхати додому взяти щось зі своїх речей, вона нагадала йому, щоб він пильніше пошукав грошей, які нібито вона в нього взяла… У секретері лежали шістсот гривень, і він забрав їх з собою, і коли ввечері повернувся до дочки, то віддав їй ті гроші.

- Тримай!

- Що це?

- Ті шістсот гривень, які ти поклала замість тих, які взяла раніше.

- Це твої гроші. Ти їх просто недогледів.

- Віко, дитино, там було шість сотень. - І тут шість сотень.

- Там було шість новеньких купюр по сто гривень. А тут і двадцятки, і десятки, і навіть п’ятірки.

- То це в тебе нечистий розміняв. Я тут ні до чого.

- Ти наче твій двоюрідний брат Ярослав.

- Не порівнюй мене з цим недоумком.