— Ну, братан, — озвався він урешті, — ти так умієш красіво говорити… «Другорядні функції»… «у зв'язку з цим»… ні, я тащусь!
Групіровка ляснув його по плечу.
— Братухо, говорити — не лопатою кидати! Всяка скотина вміє гарно балакати… а дай-но їй у лапи ствола — і побачиш, як вона хвоста підібгає!
— Що правда, то не гріх! — закивав я. — Оцих балакунів та писак розплодилося хтозна-скільки… а бійців один-два — і нема! Як треба кого вбити, так аж із Кавказу людей везуть!
Групіровка підвівся з-за столу.
— Ходімо, — сказав він, — познайомлю вас із братвою! Ми вийшли надвір. Сонце вже підбилося ген-ген, сніг
іскрився й сяяв, і світ здавався чистим, як у перший день творіння.
— Пролетаріяту щось налізло… — невдоволено буркнув Групіровка.
— Шо? — не второпав Барабаш.
— Пролетарів, кажу, до хріна сьогодні! — Групіровка показав на пенсіонера, котрий стояв перед яткою зі субпродуктами й тряс головою. — Тих, котрі пролетіли в період ринкових реформ… коли серйозні люди все оце ділили між собою — землю, ресурси, гроші! Лохів, одне слово.
— А їх завжди хватало! — махнув рукою Барабаш. — Он і в стародавній Греції був один… кажуть, його так і прозивали — Архілох!
Групіровка з повагою зиркнув на Барабаша.
— Ну, братухо, видно, що ти академік! Навіть про Грецію знаєш… — Групіровка знову роззирнувся наокіл. — Де ж ці бички, в дідьчої мами… ану гайда за мною!
Ринок лежав на схилі пагорба. Ми рушили алеєю, й що більше заглиблювалися в хащі зелених, пурпурових, синіх, лимонно-жовтих наметів, де було розкладено й розвішано до гибелі всякого шмаття, то вище й вище підіймалися схилом, котрий немовби впирався в яскраво-голубе небо, аж врешті вийшли на рівну місцину, — і я замружився од сліпучого вранішнього сонця, що стояло немовби на відстані простягнутої руки, й ледве стлумив у собі захоплений вигук. Місто лежало простісінько під ногами. З вершини пагорба видно було далеку нитку залізниці, де повзла зелена, мов гусінь, електричка, і височенні димарі заводів, котрі вивергали хмари жовтого диму, що неначеб закам'янів у студеному безвітрі, і велетенський майдан, де в безнастанній каруселі кружеляли барвисті авта, і багатоярусну розв'язку на овиді, що скидалася на здорову сіру гадюку, яка, згорнувшись у декілька кілець, лежала серед білим-білих снігів.
— Бач, яка краса! — гордо сказав Групіровка. — Фабрики, заводи, залізниці… й усе це наше! Все належить нам, людям нової доби!
Я покрутив головою й нічого не сказав.
— А я, — устряв Барабаш, — як тільки бачу таку картину, так і думаю: ото зависнути б на Мі-24 та засандалити по цих коробках парою ракет «повітря-земля»… щоб ті нові люди, як миші, повискакували зі своїх офісів та кабінетів! А тоді спуститися ще нижче та рубонути з усіх бортових стволів: ду-ду-ду-ду! — Барабаш затрясся, імітуючи роботу скорострільної гармати.
Групіровка скривився й знову став роззиратися довкруги.
— О, — сказав він, — а ось і наші!
Під огорожею щось жваво обговорювали троє зарізяк у спортивних костюмах і однакових шкіряних куртках. Ми підійшли до них ближче, й Групіровка ляснув одного з них по плечу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кайдани для олігарха» автора Кононович Леонід на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4“ на сторінці 5. Приємного читання.