Розділ «Костянтин Москалець Нічні пастухи буття»

Та ледве чутний плеск старого джерела.

І сосни золоті, і нове сонце вранці,

І тіні дорогі — Верґілій та Горацій.

Ми сіялися тут. Ми будували час

Між воєн та пожеж, дивуючись не раз

Тубільцям навісним, ненатлим, галасливим, —

А водночáс простим, як звірі та рослини;

І забували все, коли по вечорах

Плекали тихий дар дослідчого пера.

Історія троянди та снігів

Була не дуже довгою, одначе,

Зумовила вона і нашу вдачу,

І вічну долю страчених богів,

Летіли з опівнічних берегів —

І на пелЮстках танули гарячих,

Ці дотики, осмислені і зрячі,

Коханців та смертельних ворогів.

Якби не ця краса неподолáнна

І не жага самозаглади плавна, —

Уже б давно здійснився Суд Страшний;