Розділ «Костянтин Москалець Нічні пастухи буття»

Лампи, що світло несла     крізь ночі безмежні, безсонні,

Посуду, що пригощав     скромною стравою нас.

Гірко дивилися книги,     яких ми не зможем забрати,

І на ґітарі струна     тріснула саме в цю мить.

Глянули ми за вікно     — там темінь буяла нестерпна;

Речі вже знали про рай     — і залишалися тут.

Євгенові Пашковському

Тиша зимова зоріє. Вечірнього спокою ризи

Над невеличким селом стомлений рік розіклав.

Лунко озветься десь пес, почувши наближення кроків,

Інший йому відповість, потім затихне усе.

Віщі сприятливі знаки написано в небі оддавна

Для марнотратних синів, що спохопились на клич

Білого батька свого, самотнього в рідній господі,

Серед зелених лісів, яснонебесних річок.

Поночі вийдуть синове на крем'ях Чумацького Шляху,

Ноги до крові зіб'ють, сивими стануть самі,

Втратять усе, що було, усе, що вважалося сущим,

Без подарунків і знань ступлять у батьківський дім.

Радосте, юна сестричко, вітай цих натомлених гостів,