Розділ «Не поб’єшся — не потоваришуєш»

— Ось зараз побачимо, хто на що здатен! — загрозливо посміхнувся хлопець.

— Давай! — підбадьорив я його.

— Сам давай! — відказав він.

За мить ми вже покотилися з пагорба, зчепившись у смертельних обіймах. Щоправда, не таких уже й смертельних, адже котитися і битися водночас було доволі незручно.

На рівнині ми ще хвилин зо п’ять борюкалися у високій траві, аж доки наштовхнулися на якийсь рівчак і розкотилися в різні боки.

Обоє важко дихали.

Похмуро поглядаючи в мій бік, хлопець смикнув із землі листок подорожника, засунув до рота і почав жувати. Я з цікавістю спостерігав за ним. Хлопець вийняв з рота пожований листок і приліпив його до подряпин на коліні. Помітивши мій погляд, пояснив:

— Заживлює рани.

Я теж смикнув подорожник, пожував і так само причепив його на обідраний лікоть.

— Продовжувати будеш? — по-діловому запитав хлопець.

— А ти?

— Спекотно… — зітхнув він. — Тільки запаримося. У нас одна вагова категорія.

Я кивнув. Відверто кажучи, мені зовсім не хотілося битися.

— А ти нічого, — сказав хлопець. — Я думав — злякаєшся.

— Чого б це я лякався? — обурився я.

— Ну ви, міські, такі полохливі… — пояснив він. — М'язів не качаєте. Кволі якісь, бліді…

Я був змушений зігнути руку — показати м'язи. З півгодини ми мацали одне одного, змагаючись, чиї руки сильніші. Вирішили — нічия.

А потім ми потисли один одному руки.

До речі, у мене так і з Пашкою було: ми спочатку добряче побилися перед тим, як стати друзями нерозлийвода. Пашка так потім і сказав: не поб’єшся — не потоваришуєш по-справжньому, адже кожна справа має бути скріплена кров'ю!

Отже, хлопця звали Федір. А ті дві вільних години, за які він пропонував дві гривні, були потрібні йому для того, щоб навчитися приборкувати биків. А простіше кажучи, Федір хотів стати тореадором! Він просто був поведений на кориді.