Розділ «XVI Нічний злодій»

— Можете навіть поглянути! — уточнив гобіт. — Ось!

І він розгорнув ганчірку й дістав із неї Дорог-камінь.

Сам Король ельфів, чиї очі звикли споглядати чарівні та прекрасні речі, підхопився, приголомшений. Навіть Бард занімів од зачудування. Діамант був ніби куля, наповнена місячним сяйвом і підвішена перед ними в сіті, сплетеній із мерехтіння морозних зірок.

— Це — Дорог-камінь Траїна, — пояснив Більбо, — Серце Гори, а також і серце Торіна. Він цінує цей самоцвіт понад золоту ріку. Я віддаю його вам. Він допоможе вам торгуватися під час переговорів.

І Більбо, не без трепету, не без жалю, простягнув чудесний камінь Бардові, а той, не виходячи з подиву, підніс його до очей.

— Але як він потрапив до тебе, що ти віддаєш його, неначе свій власний? — нарешті спитав він через силу.

— Ну... — затнувся гобіт. — Він не зовсім мій, але, знаєте, аби зробити вам такий подарунок, я б охоче відмовився від усієї своєї частки. Може, я й зломщик — принаймні так про мене кажуть, хоча сам я насправді ніколи ним не почувався, — але, сподіваюся, більш-менш чесний зломщик. Так чи інак, а зараз я вертаюся назад, і хай ґноми роблять зі мною що завгодно. Сподіваюся, камінь стане вам у пригоді.

Король ельфів подивився на Більбо зі ще більшим подивом.

— Більбо Торбине! — промовив він. — Ви більш гідні носити обладунки ельфійського принца, ніж багато хто з тих, кому вони личать значно більше. Але я здивуюсь, якщо Торін Дубощит буде тієї ж думки. Мабуть, я таки знаю ґномів краще, ніж ви. Раджу вам залишитися з нами — тут ви будете почесним і тричі бажаним гостем.

— Я вам дуже вдячний, будьте певні, — відказав Більбо з поклоном. — Але не думаю, що мені годиться отак кидати друзів після всього, що ми пережили разом. До того ж я обіцяв розбудити старого Бомбура опівночі! Я справді мушу йти — і хутко.

Як його не вмовляли — він не залишився, тож йому надали ескорт, і король з Бардом на прощання віддали йому честь. Коли Більбо проходив через табір, якийсь старий, котрий сидів, загорнувшись у темний плащ, біля входу до одного з наметів, підвівся і рушив йому назустріч.

— Добра робота, пане Торбине! — сказав він, ляснувши Більбо по спині. — Від тебе тільки й чекай якоїсь несподіванки!

То був Ґандальф.

Уперше за багато днів Більбо по-справжньому зрадів. Але на всі питання, які він негайно рвався поставити, просто не було часу.

— На все своя пора! — зупинив його Ґандальф. — Якщо не помиляюсь, уже близько до кінця. Тобі буде несолодко, але тримайся! Ти ще можеш дешево відбутися. Назрівають такі події, про які навіть круки ще не чули. Добраніч!

Спантеличений, але окрилений, Більбо поспішив далі. Ескорт довів його до безпечного броду, і гобіт дістався до протилежного берега сухим, а потому попрощався з ельфами й обережно подерся назад до брами. На нього почала насуватися страшенна втома, і все ж він іще до опівночі встиг вилізти на мур, підтягнувшись на мотузці, — вона все ще висіла там, де він її лишив. Відв’язавши і сховавши мотузку, він сів на мурі й у тривозі замислився про те, що може трапитися далі.

Опівночі він розбудив Бомбура, а тоді сам скрутився в куточку калачиком, не слухаючи подяк старого ґнома (бо розумів, що ледве чи їх заслужив). І невдовзі гобіт міцно заснув, забувши до ранку про всі гризоти. Між іншим, йому снилась яєчня з копченою свинячою грудинкою.