Володар Перснів: Дві Вежі

Однак спуск виявився не таким вже й страшним. Сем ласкаво погладжував м’які, теплі пасма мотузки - її сяйво надавало йому наснаги. Тільки в одному місці скеля пішла з-під ніг крутим укосом, і Сем завис на сріблястій нитці, мов павучок-сінокосець. Але Фродо відпускав мотузку обережно, й усе обійшлося. Сем дуже боявся, що довжини не вистачить і він застрягне між небом і землею, але у Фродо залишалося ще три-чотири витки на лікті, коли Сем гепнувся на осип біля підніжжя хребта і вигукнув: «Готово!» Фродо почув, але розгледіти друга не міг - сірий ельфійський плащ сховав Сема в сутінках.

Спуск Фродо зайняв трохи більше часу. Він обмотав мотузку навколо пояса, перевірив міцність кріплення і рушив помаленьку, намагаючись не з’їжджати, а йти по крутому схилу, все ж таки не дуже довіряючись тонкій і м’якій мотузці. Але і він вдало приземлився.

- Оце так впоралися! Прощавай, Емін-Мейл! Хтозна, чи не нудьгуватимемо ми незабаром за твоїм твердим грунтом?

Однак Сема поглинули інші турботи.

- Роззява! Дурень! - гірко завів він, задерши голову. - Справжній тюхтій! Ми оце тут, а мотузочка наша прив’язана нагорі! Забезпечили зручності для підлого Гор-лума… Ще тільки не додумалися залишити покажчик: «До гобітів сюди»! Так я і знав: без ложки дьогтю не обійдеться, дуже вже гладко усе зійшло… [194]

- Ну, якщо тобі відомо, як спуститися по мотузці, згортаючи її за собою, можеш віддати звання Дурня і Роззяви мені, - мовив Фродо. - Залізь назад, відв’яжи і давай!

Сем розгублено почухав потилицю.

- Прошу вибачити, я так не вмію. Але як же мені шкода кидати таку корисну штуку! - Сем погладив звисаючий кінець мотузки і злегка смикнув. - Адже вона лоріенська. Може, сама Галадріель сплела її…

Він сумно махнув рукою і смикнув - на прощання.

На превеликий подив гобітів, Сем відразу повалився горілиць, а мотузка зісковзнула і лягла акуратними петлями у нього на грудях. Фродо пирснув:

- І хто це в нас так чудово в’яже вузли? І кому це ми довірили своє дорогоцінне життя!

- Не стану сперечатися, лазити по горах не вчений, - образився Сем. - Але щодо мотузкової справи - даруйте! В нас це сімейна справа. Мій дід був канатним майстром і дядько Енді теж: вже я знаю, як в’язати вузли!

- Виходить, перетерлася десь на гострій крайці.

- А ви подивіться на кінчик, - заперечив Сем. - Жодна ниточка не розкуйовдилася. Не та робота, щоб перетерлася!

- Тоді - на жаль! - вся справа у вузлі. Сем похитав головою.

- Кажіть, що хочете, пане Фродо, а я присягнуся: вона сама спустилась, коли я покликав!

Він ретельно змотав мотузку і сховав у мішок.

- Ну, не будемо сперечатися, трапилося - і добре, - погодився Фродо. - Краще подумаємо, як нам далі бути. Вже ніч. Дивись, які зірки!

- Подивишся - і легше стає, - підхопив Сем. - Зірки про ельфів нагадують. А місяць підріс, чи не так?

- До повні ще днів п’ять, - сказав Фродо. - Як же ми підемо по болотах при світлі півмісяця?