Володар Перснів: Дві Вежі

- Такий він і нині, - сказав Леголас. - І нам не набридло милуватися ним. Але ми любимо також відкривати нові місця. Я дуже хотів би навідатись до твоїх володінь. Ми дійшли тільки до узлісся, але й тоді мені було сумно прощатися з Фангорном…

Очі Фангорна розчулено зблиснули:

- Сподіваюсь, що твоє бажання здійсниться раніше, ніж гори постаріють.

- Якщо живий буду, обов’язково завітаю до тебе, - сказав Леголас. - Ми з другом ще у Хельмовому Яру домовились удвох побувати у Фангорні. Ти не проти?

- Будь-який ельф буде бажаним гостем для нас.

- Мій друг - не ельф. Це Гімлі, син Глоїна.

Гімлі низько вклонився, і його сокира, вислизнувши з-за пояса, з гучним стукотом впала на землю.

- Хм-хм, - пробурмотів Древес. - Гном, та ще й з сокирою! Хм-хм… Я шаную ельфів, але ти занадто багато від мене хочеш. Яка дивна дружба!

- Може, вона й здається дивною, - сказав Леголас, - але доки Гімлі живий, я без нього не прийду до тебе. Цей гном при Гірському Розі відрубав своєю сокирою сорок дві орчих голови!

- Хо-хо! Це інша справа, - закивав головою Фан-горн. - Це мені подобається. Ну, що буде, те й буде, не станемо квапити події. Зараз нам час прощатись. Уже вечоріє, а Гандальф намагався виїхати завидна, та й Теоден поспішає додому.

- Час настав, - підтвердив Гандальф. - Мені доведеться забрати в тебе брамників, Древесе. Вже постарайся якось обійтись без них! [169]

- Як-небудь, - гучно зітхнув Древес. - Але мені їх буде бракувати… Я щось став поспішний, мабуть, старію - ми так мало знайомі, а я вже встиг прив’язатися до них… Правда, я вже багато років не зустрічав нічого нового під сонцем, аж ось з’явились вони, гобіти. Тепер у Фангорні будуть пам’ятати про них. Я вніс нові рядки до Великого Переліку, ось послухайте:

Енти, ровесники гір земнородні,

-Воду що п’ють і блукають просторо;

Гобітів діти поїсти охочі,

Крихітки милі, веселий народець …

Дружба наша не зів’яне, доки зеленіють дерева навесні! Будьте здорові! А якщо в себе на батьківщині почуєте щось нового… Ну, ви розумієте, що я маю на увазі… - дайте знати. Чомусь мені здається, що наші жінки знайшли собі притулок саме у Гобітанії… А якщо буде можливість, приїжджайте погостювати.

- Обов’язково! - разом відповіли Пін та Меррі і поспішно відвернулись, ховаючи очі. Древес подивився на них, похитав головою й звернувся до Гандальфа:

- Отже, Саруман не бажає покидати Ортханк? Нічого іншого я й не ждав. Серце його згнило, мов у трухлявого уорна. Але якщо подивитись на це з іншого боку, я теж, якби трапилося лихо з моїм лісом, нікуди не пішов би, поки залишалась хоч якась шпарина, де сховатись.

- Однак ти не вдавався до заколотів, щоб весь світ засадити деревами, а всі інші племена винищити, - заперечив Гандальф. - Саруман зостався, аби спробувати полагодити розірване павутиння. Ключ від Ортханка ще в нього. Постарайтесь не дати йому втекти.