Володар Перснів: Дві Вежі

Він взяв Піна на руки та переніс на постіль з папороті. Меррі допоміг йому лягти і сам сів поряд.

- Лежи, відпочивай, а якщо зможеш, засни, - сказав Гандальф. - А якщо знов руки засверблять - скажи негайно мені. Від цього можна вилікувати. І у будь-якому разі, мій дорогий гобіте, не підкладай мені під лікоть твердих каменюк!

Роханці та троє Хранителів ще стояли навколо Сару-манової кулі, стурбовані і здивовані.

- Небезпека підкралась з такого боку, звідки її ніхто не очікував, - сказав Гандальф, повернувшись до них. - Ми були на волосину від краху.

- Що з Піном? - спитав Арагорн.

- Думаю, все обійдеться. ТОЙ дивився на нього недовго, та й взагалі гобіти - на подив стійкий народ. Спогади швидко зітруться, навіть занадто швидко. Не відмов мені в послузі, Арагорне, візьми на себе зберігання цієї кулі. Не хочу приховувати, ця річ небезпечна.

- Не для всіх, - сказав Арагорн. - Дехто має на неї безперечне право: куля ця, без сумніву, не що інше, як [177] палатір Еленділа, який королі Гондору доручили охоронцям Ортханка. Мій час наближається… Я візьму па-лантір та буду зберігати.

Гандальф підняв кулю, старанно загорнув і подав Ара-горнові з низьким уклоном, що всіх здивувало:

- Прийми його, лицарю Білого Дерева - як задаток тих скарбів, котрі будуть тобі повернені. Але якщо дозволиш дати тобі пораду, прошу: не користуйся ним, принаймні найближчим часом. Будь обачний!

- А чи бував я коли-небудь нетерплячим та необачним протягом всіх цих довгих років чекання та приготувань?

- Постарайся не спіткнутись на останньому кроці, - сказав Гандальф. - Бережи таємницю. І всіх вас, друзі, прошу про те ж саме. Ніхто, а перш за все Пін, не повинен знати, де куля. Це моя провина, недодивився я в Ізенгарді: не можна було дозволяти гобітові брати його в руки, та ще й заглядати - спокуса може повернутись. Але я був зайнятий Саруманом і не відразу збагнув, що за подарунок підніс нам Гадючий Язик… Зате зараз я знаю це цілком точно.

- Поза будь-яким сумнівом, - сказав Арагорн. - Нарешті з’ясувалось, як Саруман підтримував зв’язок з Мор-дором. Багато чого тепер стане зрозумілим.

- Яка велика міць у наших ворогів і які великі їхні помилки! - вигукнув Теоден. - Втім, є старе прислів’я: злоба, мов змія, від своєї ж отрути гине.

- Авжеж, так буває, - кивнув Гандальф. - А сьогодні нам особливо пощастило. Витівка гобіта врятувала мене від непоправної помилки: адже я збирався сам випробувати кристал, з’ясувати, для чого він служить. І відкрився б Ворогу! А я поки що до цього не готовий - та й чи буду повністю готовий коли-небудь? Навіть якщо б мені вистачило сили вирватись, Око побачило б мене, а це - кінець… Він не повинен нічого знати про мене, поки не настане час.

- Чи він ще не настав? - спитав Арагорн.

- Все поки що невизначено, але вже ненадовго, і нам треба скористатися цим. Ворог, без сумніву, вважає, що палантір ще в Ортханку. Звідки йому знати правду? Значить, він впевнений, що гобіт в полоні й Саруман примусив його дивитись у кулю, щоб помучити. Голос та вигляд гобіта закарбувався у його пам’яті, тепер він чекає, коли виконають його накази. Доки він дізнається про свою [178] помилку, ми мусимо поспішити. Зволікати більше не можна. Я негайно візьму Перегріна та пощу з ним, щоб він тут не страждав марно.

- А ми розділимось, - сказав Теоден. - При мені залишаться Еомер та дюжина вершників, усіх інших віддаю у розпорядження Арагорна, нехай сам вирішить, куди їх вести.

- Хай так і буде, - згодився Гандальф. - Постарайся якомога швидше сховатись у Хельмовому Яру.

Він ще не скінчив говорити, коли чорна тінь заступила місяць. Крижаний холод зціпив кров у жилах, кілька дружинників упали на траву, затиснувши голови руками. Лише дехто відважився крадькома глянути на небо. Крилатий силует промчав, мов буря, та, окресливши широку петлю, завернув на північ. Зірки згасали при його наближенні, немов він дмухав на них. Потім він зник; люди ожили, стали підійматися, долаючи заціпеніння. Тільки Гандальф, стиснувши руки, стояв нерухомо, не відриваючи погляду від неба.

- Назгул! - голосно сказав він. - Посланець Мордору. Крилаті перелетіли через Велику ріку. Буря близько! Не ждіть світанку, забудьте про відпочинок! В дорогу! В дорогу!