Володар Перснів: Дві Вежі

Теоден наказав завертати на південь. Настала ніч, але привалу не робили. Гори, ледь помітні в пітьмі, наблизились. За дві чи три милі від Західного Долу починались розлогі луги, а від них збігала вузька ущелина - Хельмів Яр, - там колись переховувався Хельм» герой стародавніх війн. Яр огинав Тризуб, мало-помалу вужчав і кінчався нагромадженням гострих прямовисних скель, куди не досягало денне світло.

Біля входу до Яру від стіни гір відходила гостра коса, а на ній височіли старовинні стіни та башта. Подейкували, нібито їх будували для королів велетні за часів, коли Гон-дор був у розквіті. Фортеця мала назву Гірський Ріг. Коли на башті грала сурма, луна повертала звуки з Яру, і здавалося, що зараз з таємних печер вийдуть витязі, готові до бою. Разом з Гірським Рогом було збудовано і перемичку впоперек Яру з напівкруглим стоком для струмка. Він біг навколо фортеці, а потім глибоким жолобом стікав на луговину перед зовнішним Хельмовим Валом, а звідти - до Західного Долу. В цій старій фортеці оселився Еркен-бранд, правитель Західного Долу, прикордонної марки Рохану. Відчувши, що загроза війни зростає, Еркебранд, навчений досвідом, подбав про те, щоб підновити занепа-ле мурування стін, зміцнити башту, запасти провіант.

Загін Теодена не дійшов ще навіть до лугу перед Валом, коли розвідники здійняли тривогу. В темряві засвистали стріли. Один з розвідників повернувся галопом і доповів, що навколо безчинствують вовки, а від бродів до Хельмового Яру насуваються банди орків та диких горців.

- Багато наших пропало при відступі, а ще більше блукають у степу поодинці. Ніхто не знає, що з Еркен-брандом. Якщо він живий, йому не уникнути сутички на підході до Хельмового Яру.

- Чи не бачив хто Гандальфа? - спитав Теоден.

- Бачили вершника в білому вбранні, він мов вихор промчався степом. Думали, що це Саруман. Кажуть, що [116] він попрямував до Ізенгарда. Бачили також Гадючого Язика - він в товаристві орків поспішав туди ж.

- Не заздрю йому, якщо Гандальф його наздожене, - сказав Теоден. - Ось обидва радники мене й залишили, і старий, і новий… Нічого не поробиш - підемо до Валу. Навіть якщо Еркенбранда там нема, будемо чекати Гандальфа, як договорено. Чи відомо, які сили ворога?

- Чималенькі, - відповів розвідник. - Щоправда, коли біжиш з поля бою, ворог в очах двоїться, але я розпитував людей не з боязких; у ворога, без сумніву, сил набагато більше, ніж у нас.

- Тим паче треба поспішити, - сказав Еомер. - Якщо між нами та Рогом вже стоїть ворог, прийдеться пробиватися з боєм. У Хельмовім Яру є таємні сховища - сотні люДей помістяться, а звідти потайні ходи ведуть до гір.

- Не варто покладатися на потайні ходи, - сказав ярл. - Саруман тут з давніх-давен має досить шпигунів. Фортеця - це інша справа.

Арагорн і Леголас разом з Еомером виїхали у передову охорону. Вони просувались усе повільніше - дорога почала круто забиратися на передгір’я. Раз у раз зустрічали невеличкі ватаги орків, але ті, побачивши роханців, розбігались так швидко, що не вдавалось ані наздогнати, ані взяти у полон.

- На жаль, тепер нам уже не пощастить проскочити несподівано, - зауважив Еомер.

В темряві шуміла, наближаючись, армія Сарумана. Лунали хрипкі співи. Вогняні цятки довгими низками сповили невидимий степ. Де-не-де спалахувало полум’я, схоже на руді гриви коней.

- Несуть вогонь та палять усе поспіль, - похмуро сказав Теоден. - А тут родючі ґрунти, сади, лани…

- І ми не можемо налетіти та- потоптати цю потолоч, - спохмурнів Арагорн. - Вони йдуть зухвало, відкрито, а ми боїмось себе виказати…

- Нічого, Хельмів Вал уже близько, - сказав Еомер. - Старий рів перетинає луг десь за чверть милі перед валом. Там можна зупинитися й зустріти орків.

- Нас замало, - заперечив Теоден. - Вал тягнеться на милю, і проїзд посередині широкий. [117]

- Тоді поставимо там ар’єргард.

Було темно, як і раніше - хоч очі повиколюй, - коли вони дістались до проїзду, де протікав струмок та проходила дорога. З верху валу хтось покликав:

- Хто йде?