Володар Перснів: Дві Вежі

Небо залишилось чистим, але повітря чавунною гирею гнітило плечі людей. Сонце зійшло сповите імлою, а слідом на сході вставало щось грізне і росло, і сварилось далеким гуркотом. Далеко на північному заході, під Імлистими горами, гущавіла тінь, що повзла з Долини Чародія. Гандальф притримав коня і зачекав, поки з ним порівняється Леголас.

- Допоможи, гостроокий ельфе. Ти за лігу відрізниш горобця від синиці. Що ти бачиш ось там, де Ізенгард?

- Мутний туман, - сказав ельф. - Якісь велетні крутяться на березі Ізени. Хто такі - не збагну. Звичайний туман мені б очей не застилав - цю тінь розтягує зловорожа воля.

- А за нами збирається гроза Мордору, - сказав Гандальф. - Темна ніч чекає на нас…

Задуха посилювалася. Опівдні загін стали доганяти хмари, півнеба закрила жалобна завіса, прошита по краю останніми іскрами світла. Сонце зайшло у кривавім мареві. Наконечники списів спалахнули, немов вугілля, коли останній промінь упав на степ та висвітлив прямовисні кручі Тризуба; його вістря та зазубрені піки здіймалися вже прямо над головами воїнів. І в цьому вмираючому світлі вершники попереду помітили силует верхівця, що нісся назустріч. [114]

Гонець був увесь укритий пилом, збуджений. Він тяжко сповз з коня, зняв зім’ятий шолом і хвилину постояв, хрипко дихаючи та збираючись на силі.

- Еомер тут? - спитав він нарешті. - Ви дуже запізнились! Без Теодреда все пішло шкереберть. Учора нас відтіснили за Ізен, багато наших полягло на переправі, а до непри-ятеля підійшло підкріплення. В Ізенгарді, видно, повимітали геть усіх. Саруман озброїв гірські племена та кочівників Темнолицих. Вони на нас тиснуть числом, а не вмінням… Ер-кенбранд із Західного Долу зібрав усіх, хто вижив, і відступає у напрямку Гірського Рогу. А інші розсіялися по степу… Де Еомер? Скажіть йому: їхати далі безглуздо, треба обороняти Едорас, вовки Сарумана незабаром будуть там…

Теоден, що весь час тримався позаду передової сторожі, смикнув повід і виїхав наперед.

- Йди-но сюди, Кеорле! Чи згоджуся я замість Еоме-ра? Останнє ополчення Еорлінгів вийшло у похід і без бою не відступить!

- Правителю! - зніяковів Кеорл. - Ти тут! Вибач, я думав…

- Ти думав, я стирчу у Медусельді, як старий пень під снігом? Так воно й було, але західний вітер допоміг мені стрепенутися, - посміхнувся Теоден. - Дайте йому свіжого коня. І уперед - Еркенбранд чекає на допомогу!

- Вирушай, Теодене, - сказав Гандальф, не зводячи очей з верхів’я Ізени. - Не йди до бродів, не витрачай часу в полі - йди відразу до Хельмового Яру. А я мушу ненадовго відлучитися. Тінебор допоможе мені повернутись якомога скоріше…

Він звернувся до Арагорна, Еомера та всього почту Теодена:

- Бережіть ярла, поки я не повернусь! Заждіть мене біля Хельмових Воріт. До побачення!

Мов стріла, пущена з тугого лука, рвонувся уперед Тінебор, як вітер, пронісся над травою, як тінь, зник з очей. Сніжногривий захропів, став дибки, готовий бігти слідом за старшим, але того тільки птиця могла б зараз наздогнати.

- Як це розуміти? - спитав Гамана один з охоронців Теодена.

- Та ніяк. Гандальф Сірий дуже поспішає, оце й усе, - відповів Гаман. - Він завжди такий: був - і нема. [115]

- Гадючий Язик, мабуть, все пояснив би, - зітхнув охоронець.

- Це поза сумнівами, - відповів Гаман. - Але я краще почекаю, поки Гандальф сам усе пояснить.

- Аби не довелось довго чекати!