Володар Перснів: Дві Вежі

Слідопит завагався.

- Я не можу віддати Андріл до чужих рук!

- Така воля Теодена, - нагадав Гаман.

- Чи повинен нащадок Еленділа підкорятися волі Теодена, сина Тенгіла?

- Ти стоїш перед оселею Теодена, і хоч би ти був королем Гондору, твоя воля тут ніщо, - відповів Гаман і, загородивши собою двірний отвір, перевернув меча лезом уперед.

- Пуста суперечка, - втрутився Гандальф. - Вимога Теодена зовсім зайва, однак чи розумна воля господаря, чи ні, вона - закон у стінах його оселі.

- Я не зволікав би підкоритися господарю будь-якої оселі, хоча б і найжалюгіднішому дроворубові, - сказав Арагорн, - але ж це Андріл.

- Як би не звався твій меч, ти маєш залишити його тут, якщо не хочеш битися з нами, - сказав Гаман.

- Ну, скажімо, ви билися б не поодинці, - кинув Гімлі, проводячи пальцем по лезу сокири і дивлячись на Гамана, наче на деревце, яке слід зрубати.

- Цитьте! - сказав Гандальф. - Нам нема коли сперечатися. Кожна суперечка між нами - на користь Мор-дору. Я охоче віддаю свого меча, стережи його добре, шановний Гамане, це - Яррист, викуваний ельфами в давні часи. А тепер пропусти мене. Поспішай, Арагорне!

Слідопит неохоче відстебнув перев’язь і сам поставив меч до стіни.

- Не надумай, Гамане, торкатися його, - попередив він. - І нікому не дозволяй. Вміла рука кувала його глибокої давнини. Кожен, хто торкнеться його, крім нащадків Еленділа, буде вражений насмерть.

Гаман відступив на крок і розгублено сказав:

- Скільки дивовижних речей на вас чотирьох… Йди з миром, все буде по-твоєму.

- Ну, що ж, у такому товаристві й моїй сокирці не соромно відпочити, - пхикнув Гімлі й поклав свій скарб на лавку. - Ми виконали все. Веди ж нас до свого ярла!

Але прибрамник усе ще вагався. [99]

- В тебе зосталася патериця, - сказав він Гандаль-фу. - Вибач, її теж треба залишити.

- Це вже занадто, - сказав Гандальф. - Одна справа - пересторога, зовсім інша - брутальність. Я старий. Якщо не можна спиратися на патерицю, доведеться мені посидіти тут і зачекати, доки Теоден прийде сюди побалакати зі мною.

Арагорн посміхнувся.

- Кожен чіпляється за своє майно! Невже ти лишиш старого єдиної опори? Досить зволікань! Дозволь нам нарешті увійти.