Володар Перснів: Дві Вежі

Розмовляв він загальною мовою, але знайомі слова звучали в нього гугняво й надто огидно.

- Ех, дали б мені розважитися, ти взагалі б пожалкував, що на світ народився, - підхопив інший орк. - Ти б у мене щуром запищав, малюче!

Орк посунувся до Піна, ощирив жовті ікла, повертів довгим вищербленим ножем.

- Лежи спокійно, недолюдку, або я тебе цією штучкою залоскочу, - прошипів він. - Раджу не нагадувати мені про свою присутність, бо я ж можу ненароком забути наказ!

Звернувшись до свого напарника, орк кинув з люттю:

- Сто болячок у бік сарумановим підлабузникам! Уг-лук у багронк пушдуг Саруман-глоб бубхош скар…

Він довго ще лаявся своїм скрипучим наріччям. Переляканий Пін принишк, хоча нога й руки боліли йому все сильніше, а в спину вп’ялося каміння. Щоб хоч якось відво-ліктися від болю, він став прислухатися. Між орками йшла суперечка. Кожен вирішував по-своєму, що робити далі, яким шляхом йти та як вчинити з полоненими. їхня мова завжди звучить злостиво й брутально, а зараз вони ще й сварилися. У загоні були орки різних порід, їм доводилося спілкуватися загальною мовою, і Пін майже все розумів.

- Щоб впоратися з ними, як вони того варті, час потрібен! - кричав один. - А ми поспішаємо!

- Ач, вигадав! - гугнявив інший. - Та порізати їх нашвидкуруч, справи на хвилину! Бо якщо ми поспішаємо, навіщо з недоростками воловодитись?

- Є наказ, - втрутився третій голос, хрипкий і низький. - «Усіх вбити, недомірків узяти живцем та доставити не гаючи часу». Чи не ясно сказано?

- Та кому вони потрібні! - заволав одразу цілий хор. - Чи, може, ці потвори годяться для особливих розваг?

- Ні, я чув, вони знають воєнну таємницю ельфів. їх допитуватимуть.

- Воєнну таємницю? А чому б нам самим не скористатися? Обшукаймо їх та відберемо…

- Дуже цікава думка, - глузливо зазначив голос, не такий грубий, як інші, але ще мерзотніший. - Обшукати, кажеш? Я повідомлю про тебе кого слід! Обшукувати полонених заборонено! Ось такий вам від мене наказ!

- І від мене, - втрутився попередній хрипкий бас. - Сказано: живцем і з усім, що на них є. Всім ясно? [36]

- А ти нам не укажчик! - вигукнув той, що першим почав суперечку. - Ми он з якої далини, від самих печер за ними чвалаємо, нам розрахуватися за своїх треба. Заріжемо їх та й повернемося до себе на північ, нам цього давно хочеться!

- Хотіти можеш чого завгодно, - відрізав хрипун. - Але робити будеш, що я велю! Я, Углук, тут над вами старший. І я вас поведу до Ізенгарда!

- Дозволь запитати, - перебив мерзотний, -хто править нами? Саруман чи Той, хто все бачить? Нам час повертатися до Горбурцу, тобто Барад-Дура!

- Ми б із радістю, - заволали орки наперебій. - Тільки за Ріку нам не переправитись. Нас мало, мости не візьмемо…

- Адже я переправився. Крилатий назгул чекає нас на північ звідси, на східному березі.