Володар Перснів: Дві Вежі

Віддалившись від побоїща, вони розташувались на ніч під корячкуватим старим каштаном; на ньому збереглося ще осіннє листя, широке, іржаве, наче висохлі долоні з розчепіреними пальцями. Гілля каштана болісно поскрипувало під поривами нічного вітру. Гімлі трусило, мов у йрошрниці, а зігрітися не було чим - іони узяли з собою кожен л#ше по одній ковдрі.

- Давайте розпалимо багаття, - не витримав гном. - Хай це навіть небезпечно! Хай собі орки злітаються, мов мушва на свічку!

- Якщо бідолашні гобіти блукають лісом, вогонь вказав би їм вірний шлях, - підтримав гнома Леголас.

- А заразом й усілякій погані, - сказав Арагорн. - Звідси недалеко до володінь Сарумана. І потім, наскільки я знаю, в межах Фангорна небезпечно рубати дерева.

- Роханці нещодавно палили величезне багаття, - наполягав Гімлі, - онде, поглянь, скільки нарубали дров. А потім провели тут усю ніч, і ніхто їх не чіпав.

- їх було багато, і гнів Фангорна їм не страшний - вони рідко тут бувають, а глибше взагалі не зазирають. Нам же неодмінно доведеться заглибитися. Краще будемо обережними. Не чіпай хоча б живі дерева.

- Не буду, - пообіцяв Гімлі. - Тут лишилося достатньо поління, та ще скільки хмизу…

Гном заходився збирати сухе ломаччя, складати, розводити вогонь. Арагорн, притулившись до стовбура каштана, поринув у роздуми. Леголас стурбовано блукав галявиною, пильно прислухаючись до невиразних голосів ночі. Коли Гімлі висік іскру й полум’я весело затріщало, всі троє сіли навколо вогню і прикрили плащами світлий круг. Листя каштана зашурхотіло сильніше. Леголас підвів голову, придивився:

- Дивіться! Дерево гріється!

Можливо, то було лише оманливе ворушіння тіней, але всім здалося, наче каштан тягнеться до багаття, згинає стовбур, нахиляючись нижче; брунатні листки жорстко терлися один об одного, немов зашкарублі долоні змерзлого мандрівника. [32]

Віддалені дерева стояли нерухомог понуро обмірковуючи якісь свої незбагненні справи. В їхній присутності було незручно порушувати тишу. І все ж таки Леголас запитав:

- Келеборн застерігав нас, щоб не заходили далеко в цей ліс. Чи не знаєш чому, Арагорне? Чи знав про це Боромир?

- У Гондорі люди розповідають різне. Я вважав би все казками, що каламутять розум людей звідтоді, як втрачено справжню мудрість, якби не застереження Келебор-на. Я саме зараз обмірковував, скільки тут правди, а скільки забобонів… Але якщо ти, лісовий ельф, нічого не знаєш, то чим я можу тобі допомогти?

- Ти більше за мене блукав світом. У нас про Фангорн не згадують, тільки співають про онодримів, що колись мешкали тут - люди звуть їх ентами. Фангорн - стародавня пуща, навіть за нашим відліком часу.

- Так, він ровесник Старого Лісу за Могильниками. Елронд казав, ці ліси - залишки Первісного Лісу, де мандрували Первонароджені, коли людські племена ще не прокинулися. Але Фангорн свої таємниці оберігає, про них я нічого не знаю.

- А я й знати не хочу, - вставив Гімлі. - Які б не були тутешні мешканці, від моєї допитливості вони не постраждають!

Перш ніж лягати спати, тягли жереб, кому вартувати. Перша черга випала Гімлі; Арагорн і Леголас лягли. Засинаючи, Слідопит пробурмотів:

- Пам’ятай, Гімлі, не рубай, не ламай живі дерева. По хмиз теж далеко не ходи. Коли щось трапиться - буди мене…

Він загорнувся у ковдру й заснув. Леголас лежав з відкритими очима - розкинувши руки, сплітаючи нічну яву з глибоким сном, як це вміють усі ельфи. Гімлі влаштувався біля вогню, задумливо погладжуючи лезо своєї сокири. Шелестіло листя, більше ніщо не порушувало нічної тиші. І все ж чомусь Гімлі закортіло озирнутися.

Там, де світло зливалося з навколишньою темрявою, гному привиділася постать згорбленого старця з патерицею, у плащі та широкому капелюсі, глибоко насуненому на чоло. Гімлі підскочив, хотів крикнути, але горло перехопило; гном у збентеженні відсахнувся, хруснула гілка. Розбуджені цим звуком, Арагорн і Леголас вп’ялися очима у загадкове видіння. Старець не видав ані звуку, не поворухнувся. [33]