Володар Перснів: Дві Вежі

Углук розрізав мотузки на щиколотках і колінах Піна, підняв його за волосся й поставив на ноги. Пін похитнувся. Углук знову смикнув його за волосся. Орки захихотіли. Углук сунув Пінові в зуби флягу й примусив ковтнути якогось пекучого питва. Пін закашлявся, йому стало жарко, біль у ногах минув.

- Тепер другого, - сказав Углук.

Рослий орк підійшов до Меррі та стусонув його ногою в бік. Меррі застогнав. Углук поштовхом всадовив полоненого й зірвав пов’язку з його голови. Зачерпнув з видовбаної коробочки щось темне й помастив рану. Меррі зойкнув і смикнувся. Орки заплескали в долоні і радісно заверещали:

- Ліків боїться! Для нього ж стараються, а він… Гей-гей, як ми з ним розважимося!

Однак зараз їм було не до розваг. Углук не бажав гаяти часу, а для цього потрібно було привести до нормального стану невільників. Лікування подіяло швидко. Коли Углук силоміць влив у горло полоненого пару ковтків з фляги, [39] перерізав мотузки і підняв Меррі, той уже міг стояти, і рана йому навіть не боліла, хоча темний шрам на лобі залишився на все життя.

- Привіт, Піне, - сказав Меррі, з викликом підвівши голову. - І ти теж вирішив прогулятися? Де ж ми відпочинемо та підживимось?

- Заткни пельку! - рявкнув Углук. - Притримай язика, не смійте базікати! А якщо хвицятися почнете, пану про все доповімо. Ось він вже вас пригостить досхочу!

Меррі й Піна повели нарізно. Банда поринула у вузьку щілину й стала спускатися до рівнини. Незабаром поранені ноги гобітів ступили на м’яку траву.

- Тепер прямо й прямо! - прокричав Углук. - На північний захід. Лугдуш, підеш першим.

- А що робитимемо, коли сонце встане? - збентежено загомоніли північні орки.

- Йтимемо, - відрізав Углук. - А ви як думали? Лягти на травичку й зачекати, поки Біловолосі завітають до нас на бенкет?

- Нам при денному світлі погано…

- Нічого, я йтиму останнім, ви в мене як миленькі поскачете. Бігом руш, хто ще бажає побачити рідні печери. Присягаюся Білою Рукою! Ні за що більше не візьму цих гірських баранів на серйозну справу! Невже нікому було їх навчити солдатської справи? Бігом, грім та блискавка! Бігом, поки ніч!

Банда понеслася довгими стрибками. Вони не дотримувалися ніякого порядку, штовхалися, лаялись, але рухалися швидко. До кожного гобіта приставили трьох орків з довгими бичами. Пін опинився в хвості натовпу і з жахом думав, чи довго зможе витримувати цей скажений темп - у нього вже добу і ріски в роті не було. Жар лікувального питва ще давався взнаки, думки гарячково крутилися, й чомусь усе ввижалося обличчя Блукача. Орки ліворуч, орки праворуч, орки позаду й навкруги… важкі чоботи затоптують сліди маленьких невзутих ніг… ой, чи зможе навіть досвідчений Слідопит розібратися?..

Шлях пішов схилом, до западини, де земля була насичена вологою і пружинила під ногами. Темні силуети губилися серед густих випаровувань.

- Гей там, попереду, уповільніть ходу! - гримнув Углук. [40]

Несподівано Піну спала на думку чудова витівка; він круто звернув, викрутився з лап охоронця та майнув у туман так стрімко, що одразу розтягся гошском на мокрій траві.

- Стій! Куди?! - заволав Углук. Піднялася метушня. Пін скочив і помчав навмання. Орки схаменулися швидко, одні побігли навздогін, інші - навперейми. «Не втекти мені, - думав Пін. - А все ж таки потрібно залишити якусь позначку…»

Зв’язаними руками він намацав застібку на комірі плаща, відірвав; волохаті лапи вже чіплялися за його плечі, але він встиг відкинути смарагдовий листок Лоріену якнайдалі.

«Буде тут лежати до кінця світу, - подумав Пін. - І навіщо я це зробив? Наші якщо й живі, напевне пішли за Фродо…»