- Не в рибі справа. Ми караємо смертю всякого за один погляд на Потайне озеро. Я поки що залишив тебе серед живих тільки на прохання Фродо, він запевняє, що зобов’язаний тобі. Але ти повинен ще виправдатися переді мною. Хто ти? Звідкіля прийшов? Куди йдеш і чого шукаєш?
- Ми заблукали, - запхикав Горлум. - У нас немає імені, ми нічого не шукаємо, ми втратили скарб, нічого в [270] нас не залишилося. Тільки голод, так-так, жахливий голод. За кілька рибок, жалюгідних кощавих рибок, хочуть згубити нещасного… От вони які, от які мудрі, дуже справедливі…
- Може, мудрості нам і бракує, - обірвав його Фарамир, - але справедливості не позичати. Розв’яжи його, Фродо!
Фарамир вийняв з-за пояса ніж і подав Фродо. Горлум, зрозумівши цей жест по-своєму, заволав і впав на коліна.
- Спокійно, Смеагорле! - мовив Фродо. - Ти повинен мені вірити. Я тебе в біді не залишу. Відповідай, коли запитують, та будь ввічливішим. Тобі це піде на користь, затямив?
Фродо розрізав мотузки і підняв Горлума на ноги.
- Підійди ближче! - звелів Фарамир. - Дивись мені в очі! Ти знаєш, як називається це місце? Ти вже бував тут?
Горлум неохоче підняв повіки; його очиці згасли, помутнішали. Лише хвилину він витримував прямий, відкритий погляд світлих очей гондорця, потім відсахнувся, скорчився і припав до землі, тремтячи усім тілом.
- Ми не знаємо, не хочемо знати, - завив він. - Ми тут не були, ми сюди ніколи більше не прийдемо…
- Твоя душа - спустошений будинок, - сказав Фарамир, - двері зачинено, а за ними темні кутки. Але зараз, на своє щастя, ти сказав правду. Клянися, що ніколи сюди не повернешся і нікому ані словом, ані знаком не вкажеш дорогу, клянися так, щоб я міг повірити!
- Я заприсягнуся, пан знає - чим, - скоса зиркнувши на Фродо, пообіцяв Горлум. - Так-так, пан знає. Ми клялися пану, і він нас пожалів. Ми заприсягнемося нашою коштовністю, так-так! - він підповз до Фродо і заскиглив: - Врятуй нас, добрий пане? Смеагорл обіцяє, по-чесному обіцяє: ніколи не повернемося, нікому не скажемо! Так-так, мій дорогесенький!
- Ти вважаєш, цього досить, Фродо? - запитав Фарамир.
- Так, - кивнув Фродо. - Якщо тобі цього замало, чини за своїми законами. Нічого іншого не доб’єшся. Я заприсягся його захищати, поки він іде зі мною. Не хотілося б стати брехуном.
Фарамир глибоко задумався. [271]
- Зробимо так, - сказав він нарешті. - Віддаю тебе в руки твого пана. Нехай Фродо, син Дрого, сам вирішує, що робити з тобою.
- Але ти, шляхетний капітане, досі не сказав, що зробиш з самим Фродо! - заперечив гобіт. - Не знаючи твоєї волі, я не можу складати власні плани. Ти відклав рішення до ранку, а вже розвиднілось!
- Зараз я повідомлю тобі про своє рішення. Владою, що надав мені батько, намісник Гондору, я дозволяю тобі діяти зі своєї волі аж до найвіддаленіших окраїн старого королівства. Умова одна: ні ти, ні твої супутники не повинні без запрошення повертатися сюди, до Еннет-Ан-нун. Я даю цей дозвіл на один рік і один день, починаючи з сьогоднішнього; після закінчення терміну я не стану допомагати тобі, якщо тільки ти раніше не з’явишся до Мінас-Тіріта і не станеш перед Намісником. Тоді я буду просити батька продовжити цей привілей до кінця твоїх днів. А поки рік не минув, усякий, кого ти приймеш під свою опіку, може розраховувати на мою допомогу. Чи досить тобі цього?
Фродо знову низько вклонився.
- Дякую і у свою чергу обіцяю зробити все, на що може спромогтися гобіт для відважного лицаря!
- Твоя допомога буде безцінна. А тепер скажи: чи береш під свою руку ось цього Смеагорла?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перснів: Дві Вежі» автора Толкін Джон Роналд Руел на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 135. Приємного читання.