Володар Перснів: Дві Вежі

- Золото виявилося найвищої проби! Фарамир посміхнувся:

- Сміливого слугу знайшов собі Фродо! Що ж, похвала з вуст гідної людини - найкраща з нагород. Але я похвали не заслужив: просто вчинив, як мусив.

- Та це ж найважче! Знаєте, пане, ви помітили в панові Фродо щось ельфійське - це вірно! Але я додам, що ви, пане, нагадуєте мені… так, поза сумнівом, - Гандаль-фа Сірого!

- Чому б і ні? - сказав Фарамир. - Можливо, ти чуєш дух Нуменора… На добраніч!

Розділ 6

ПОТАЙНЕ ОЗЕРО

Фродо прокинувся від чийогось погляду і побачив Фа-рамира, який схилився над лежанкою. На мить гобіт відчув колишній жах, і Фродо мимоволі відсахнувся.

- Невже ще боїшся? - запитав Фарамир.

- А що, вже ранок?

- Місяць заходить. Треба порадитися. Вибач, що перервав твій відпочинок… [264]

- Добре, ходімо, - погодився Фродо, вщкидаючи ковдру і пухнасті шкури. Його відразу ж охопив холод - вогню не розводили, і печера до ранку нахолола. Шумів водоспад, люди спали. Фродо накинув плащ і пішов за Фарамиром.

Сема не будили, але він прокинувся сам, начебто його штовхнули, побачив порожню постіль Фродо і підхопився. Дві темні постаті посувалися на тлі арки, немов затягнутої молочно-білим шовком, але краса водоспаду зараз не вабила Сема. Він нишком пройшов між сплячими на розстеленому сіні воїнами і подався слідом за Фродо і Фарамиром до вузеньких бокових дверцят.

Пройшовши темним коридором, потім мокрими сходинками нагору, вони опинилися на невеликому рундуку; крізь прорубане в стіні вікно пробивалося слабке світло. Звідси одні східці вели, мабуть, до берега струмка, а другі, закручені гвинтом - нагору ліворуч. По них Фарамир повів Фродо на пласку, нічим не огороджену вершину стрімчака. Тут протікав відведений колись з печери струмок; підстрибнувши на гострій крайці, він із шумом обривався прямовисно вниз, вода закручувалася, пінилася і відразу ж зникала. На краю урвища нерухомо стояв вартовий.

Було тихо, все спало. На заході низько над обрієм висів повний місяць. Ніжна срібляста пара знялася над долиною, а за Андуїном, у густій тіні, причаїлися Білі гори, Еред-Німрас, тільки засніжені піки біліли, мов зуби дракона, - холодні, гострі, чужі. Хтозна, чи не сплять там зараз на привалі покинуті друзі? Чи вони вже заснули вічним сном? Навіщо Фарамир привів Фродо сюди, перервавши блаженне забуття?

Сем, не втримавшись, шепнув, упевнений, що його ніхто інший не почує:

- Краєвид чудовий, пане, щоправда, тільки чогось холодно та на серці важко. Що ви тутечки робите?

Фарамир відразу ж відгукнувся:

- Місяць заходить. Красуня Ітіль, ідучи на спочинок, прощається з сивим Міндолуїном. Але я покликав вас не милуватися краєвидом… до речі, Сема я взагалі не запрошував: якщо мерзнеш, нарікай на свою підозрілість! Потім вип’ємо вина, і ви зігрієтесь. А зараз подивіться!

Фарамир підвів Фродо до самого урвища. Сем не рушив з місця. Навіть в глибині цієї площинки, забризканої водоспадом, він почував себе недобре… [265]

Під обривом вода вирувала і клекотіла в овальній западині, поки не знаходила стоку, а тоді з шумом та плескотом кидалася до рівнини. Місяць ще освітлював берег озера, і Фродо раптом помітив якусь скорчену істоту, але вона негайно майнула в купіль, як камінь.