Володар Перснів: Дві Вежі

- Я буду гарний, - хрипко заквилив Горлум. Він плазував біля ніг Фродо, трусився, зляканий власними словами. - Смеагорл клянется ніколи не допустити, щоб ТОЙ, інший, одержав мою коштовність! Смеагорл вас врятує. Я присягнуся на моїй радості, дістань же її!

- Ні! - відповів Фродо, дивлячись на Горлума зверху вниз із суворою жалістю. - Тобі просто хочеться побачити і доторкнутися, хоч ти знаєш, що від цього втратиш розум. Присягайся ним, але не торкайся його. Ти ж знаєш, де ВІН, Смеагорле! Знаєш! Він перед тобою!

Сему здалося, ніби Фродо виріс: гордий володар, повний прихованої моці, і біля ніг його жалюгідний скімлячий пес. Але при тому було між ними щось спільне; вони розуміли один одного без слів. Горлум підвівся і все намагався схопитися за куртку на грудях Фродо.

- Геть! Не тягни лапи! - прикрикнув Фродо. - Клянися!

- Клянуся, клянуся, - замурмотів Горлум. - Буду служити власнику моєї радості. Хазяїн гарний, і Горлум гарний, горррлум, горрлум…

Раптом він заридав, впиваючись зубами в петлю на щиколотці.

- Відв’яжи його, Семе, - звелів Фродо.

Сем неохоче підкорився. Горлум відразу підхопився, як покараний собака, що готовий стояти на задніх лапках, аби хазяїн погладив. Щось в ньому змінилося. Він став [202] менше сичати, менше пхикати, говорив, звертаючись прямо до гобітів, і перестав звертатись до себе як до окремої істоти. Він тремтів і задкував, коли гобіти наближалися до нього чи робили різкий рух, уникав доторкатися до ель-фійських плащів, але у всьому іншому намагався бути гарним. Достатньо було гобітам обмінятися жартом чи Фродо звернутись до нього з добрим словом, щоби він вибухнув догідливим кудкудаканням, а найменший осуд викликав потоки сліз. Сем намагався з ним не зв’язуватись. Новий Смеагорл викликав у нього ще більшу відразу, ніж Горлум.

- Ну, Горлуме, чи як там тебе, - сказав Сем. - Рушай вперед! Місяць сховався, час не жде!

- Так-так, - закивав Горлум. - Між південними і північними болотами є тільки один прохід. Я сам його відшукав. Орки там не ходять, не знають дороги. Орки обходять болота навкруги. Вам пощастило, що ви зустріли Смеагорла. Смеагорл вас проведе!

Він жваво пробіг десяток кроків і зупинився, оглядаючись, як собака, що проситься погуляти.

- Куди! - крикнув Сем. - Моя мотузочка завжди напоготові!

- Що ти, що ти! Смеагорл заприсягся!

Вони вирушили в путь глибокої ночі, при слабкому світлі холодних зірок. Спершу Горлум повів їх на північ, назад до мокрої канави, потім завернув навскіс праворуч, віддаляючись від хребта Емін-Мейл по кам’янистій ярузі, що тяглася до самих боліт! Швидко, безшумно рухалися вони в темряві. Чорна ніч, чорна тиша стояла над пустельними рівнинами Привражжя.

Розділ 2

ЧЕРЕЗ ТРЯСОВИНУ

Горлум рухався моторно, витягав шию, нюхав, часом ставав навколішки. Нелегко було встигати за ним; але мимовільний провідник, здавалося, покинув усі думки про втечу; якщо гобіти відставали, він затримувався і чекав. За кілька годин вони знову вийшли до вже знайомої поперечної канави, але вже набагато далі від гір.

- Тут! - оголосив Горлум. - Тут можна спуститися і пройти далеко, туди! - він показав на схід, звідки йшов важкий, нудотний дух боліт. [203] Горлум покрутився на крутім схилі, потім тикнув пальцем униз:

- Оце спуск! Смеагорл вже колись спускався отут. Ховався від орків…

Він рушив першим, гобіти за ним. Спуском виявилася справжня канава; вона у цім місці ставала неширокою і мілкою - усього ліктів десять-дванадцять. По дну розтікалася вода - одна з незліченних річок, що стікають з гір, щоб завмерти у стоячих ставках і драговиннях. Горлум повернув праворуч, приблизно у напрямку на південь, і потягся, шльопаючи пласкими ступнями по воді. Йому була приємна вогкість, він хихотів і навіть пробував нишком мугикати щось, начебто пісеньку: