— Дуже.
— І хто тепер стверджуватиме, що комісар не мав слушності?
— У чому? — здивувалася Маріса.
— Як це, в чому? А в тому, що тут нема пацюків. Іще добре, що вашому чоловікові вистачило тижня, аби переконатись у цьому.
— Не всі ж пацюки — мої, — пожартував Ругероні.
— Перехрестися, — докинула Маріса.
— Мертвий собака не вкусить, — заспокоїв комісар.
Молодята, обійнявшись, провели його до заскленого коридора. Вони бачили, як комісар покотив на велосипеді. А коли повернулися в будиночок і зачинили двері, то почули знайоме рипіння…
© ВСЕСВІТ. — 1991. — № 5.
© БУЦЕНКО Олександр, переклад з іспанської, 1991.
ШЛЯХ ДО ІНДІЙ
Мені й на гадку не могло спасти, що невдовзі муситиму вдатися до нотаток для доповіді, присвяченої доктору Франсіско Абреу, і щоденника своєї подорожі, аби написати статтю на свій власний захист. Замість вступу й пояснення скажу лише, що з доктором Абреу нас пов’язує довгорічна дружба, тому цілком природно вдатися до допомоги друга. Тож не гаючись, приступлю до виправдання; його складатимуть поверховий портрет палкої вдачі справжнього лікаря і скромні, але правдиві спогади про пригоди, що ознаменували одне з найважливіших відкриттів для чоловічого щастя. Тут я цілком згоден з Абреу, який звично повторює: «Фрейд таки мав слушність щодо статевих питань!» Хоч сам він, як відомо, і не прихильник психоаналізу.
Усіх медиків Абреу поділяє на дві категорії: на вчених і на тих, які, мов шарлатани, володіють даром лікувати. Себе він відносить до першої. Певною мірою я з цим погоджуюсь. Він справді вчений і в медицині виявляє блискучі знання. Водночас годі заперечити, що в історію медицини Франсіско Абреу ввійшов як видатний терапевт.
Починав він з медичної консультації на вулиці Фітц Роя. Скільки разів він мені переповідав: «Після прийому я проводжав хворого до дверей і визирав у передпокій з надією: хоч би хтось стояв у черзі! Як правило, було порожньо». Іноді я запитую себе, чи справжня привабливість Абреу не від його відкритого обличчя.
У ті часи мій друг вкладав і сили, і душу в нерівний двобій з недугами. Мешканці кварталу це оцінили, і становище різко змінилось. Маленький передпокій для чекання іноді не вміщував хворих, і траплялося (я сам свідок), люди стояли на вулиці в холоднечу, під дощем чи палючим сонцем.
Якоїсь п’ятниці, пообідньої пори Абреу прийняв здорового на вигляд сеньйора, який скаржився на напади слабування. Тремтячі й спітнілі руки пацієнта вказували швидше на його помисливість. Коли лікар (з широкою усмішкою на відкритому обличчі, яке так подобалось усім, хто його знав і любив) підійшов, щоб зазирнути в очі хворому, той несподівано зомлів. Абреу, як він сам пригадує, мовив собі: «Тільки не втрачати голову». Якнайспокійніше приклав стетоскоп до грудей хворого й відчув, що серце в того зупинилось. «Таке в мене неможливе», — подумав лікар і знову приклав стетоскоп. Але таки мусив визнати неймовірне: серце не билося. Розгублений, він набрав номер «швидкої допомоги» й попросив негайно прислати карету. Збагнувши свій прорахунок, він утішився хоча б думкою, що не піддався першому порухові і не визирнув у передпокій, щоб закричати: «Лікаря! Лікаря! Чи є серед вас лікар?» Ті хвилини біля померлого, якого він не зумів повернути до життя, видалися Абреу вічністю. Він нарікав на свою нещасливу долю, мріяв, щоб «швидка» не приїхала і щоб у передпокої не було нікого. Пригнічений, почув далекі завивання сирени, а за мить затупотіли санітари. Поклавши небіжчика на ноші, вони пронесли його через натовп хворих, які проводжали процесію здивованими й переляканими очима. Позаду похнюплено ступав Абреу. На мить затримався біля виходу й оголосив:
— Я зараз повернуся. Нічого не сталося. Абсолютно нічого.
Коли за півгодини він повернувся, у передпокої лишилася тільки одна сеньйорита; вона не втекла, певно, з сором’язливості чи від несміливості. Він оглянув її неквапливо, наче й забув про час. І раптом завважив, що сеньйорита якось дивно позирає на нього. Цнотливий, нездатний до шурів-мурів з першою-ліпшою, Абреу припинив медичний огляд, виписав рецепт і вручив його, промовивши безбарвним голосом:
— Приймайте по таблетці перед сніданком.
Він залишився сам у консультації, не знаючи, як одігнати згадку про сумний випадок. Хоч як відганяв прикрі думки, однак сумнівався, чи не відступляться від нього постійні пацієнти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фантастика Всесвіту. Випуск 2 » автора Електронна книга на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адольфо Біой Касарес“ на сторінці 16. Приємного читання.