Розділ «Девід Селтцер ЗНАМЕННЯ Роман»

— Може б, ви… допомогли мені… — ледь чутно мовила Кетрін. — Я… здається, трохи заплуталась…

Місіс Бейлок тільки гмукнула, і від цього осміху Кетрін уся похолола.

— Гарна нині днина, Кетрін, — сказала нянька. — Приємно буде трохи політати…

Вона ступила вперед і міцно вхопила Кетрін за нічну сорочку.

— Прошу вас… — благально мовила Кетрін.

Їхні очі зустрілись востаннє.

— Ви така красуня, — сказала місіс Бейлок. — Зробіть нам цілунок ручкою!

Вона навалилася на Кетрін, притисла її до підвіконня і, обхопивши дебелими ручиськами, випхнула за вікно.

Машина «швидкої допомоги» з червоною мигавкою та пронизливою сиреною під’їхала до приймального відділення лікарні саме в ту мить, коли з вікна сьомого поверху випала жінка з головою, огорнутою легкою пурпуровою тканиною. Вона летіла довго, але ніхто не помітив її, аж поки вона не впала на дах «швидкої допомоги». Потім тіло її востаннє сіпнулось і заклякло навіки…

Тієї ж таки миті на кладовищі Черветері запала тиша. Могили було закидано, і всі собаки поховалися в кущах.

Торн був такий стомлений, що одразу ж заснув. Збудив його телефонний дзвоник. За вікном стояла темрява. Дженнінгс ще не повернувся.

— Слухаю, — сонним голосом озвався Торн.

То був доктор Беккер; його стривожений голос не віщував нічого доброго.

— Нарешті добився до вас, — сказав він. — Назва готелю була записана в Кетрін на тумбочці, але я насилу розшукав…

— Що сталося?

— Дуже прикро, що доводиться говорити про це по телефону..

— Що сталося?

— Кетрін викинулася з вікна лікарні.

— Що-о?.. — тільки й видушив із себе Торн.

— Вона вмерла, містере Торн… Ми зробили все, що могли…