Розділ «Девід Селтцер ЗНАМЕННЯ Роман»

Торн повів очима за його поглядом і теж побачив тих жінок — вони наближалися до їхнього столика.

— Я беру меншу на зріст, — сказав Дженнінгс.

Торн неприязно поглянув на нього. А Дженнінгс уже встав і чемно запросив жінок підсісти до них.

— Ви говорите по-англійському? — спитав він, коли ті всілися.

Незнання англійської жіночки компенсували усмішками.

— Так навіть краще, — обернувшись до Торна, зауважив Дженнінгс. — Усе, що треба, можна показати на мигах.

Торнові стало гидко.

— Я піду до готелю, — мовив він.

— Стривайте, подивимося, що в них за меню.

— Я не хочу їсти.

— Певне ж, є щось екзотичне, — посміхнувся Дженнінгс.

Аж тепер Торн зрозумів, на що він натякає, отож мовчки підвівся й пішов.

— Не зважайте, — сказав Дженнінгс жіночкам. — Він антисеміт.

Вийшовши з кафе, Торн озирнувся на Дженнінгса. Побачивши, що той уже пустив у діло руки, він рішуче повернувся й рушив у темряву.

Він брів неквапно, без певної мети, і його раз у раз, наче хвилями, затоплювало гостре відчуття горя. Біль у рані пульсував дедалі дужче, все навколо було незнайоме й чуже. Торн подумав, що навіть якби його зараз спостигла смерть, він навряд чи й злякався б. Коли він поминав якийсь нічний заклад, швейцар спробував ухопити його за рукав, припрошуючи зайти туди. Але він неухильно простував уперед, не бачачи й не чуючи нічого навколо, не помічаючи навіть мерехтливого світла вуличних ліхтарів. Раптом попереду йому впав у око гурт людей, що виходили з синагоги, а порівнявшися з нею, він побачив відчинені двері і зайшов туди. У дальшому кінці храму сяяла підсвічена зірка Давида, а внизу під склом лежали священні тексти на стародавніх сувоях. Торн підійшов ближче, сам-один серед лункої тиші.

— Чим можу вам прислужитися? — почувся голос із темряви. Торн обернувсь і побачив старого рабина, що вийшов на світло. Він був одягнений у все чорне і трохи накульгував. На голові мав невеличку вугласту шапочку, що надавала йому ще поважнішого вигляду.

— Це — найдавніша тора в Ізраїлі, — промовив старий, показуючи на сувої. — Її розкопали на узбережжі Червоного моря.

Торн придивлявся до рабина, в чиїх сумних, затуманених катарактою очах світилася гордість.

— Земля Ізраїльська має прадавню історію, — стиха провадив рабин. — Аж жаль, що доводиться топтати її ногами. — Він обернувся до Торна й усміхнувся. — А ви приїжджий?

— Так.