Розділ «Девід Селтцер ЗНАМЕННЯ Роман»

Торн ступив був убік, але вони й далі напосідали і знов заступили йому дорогу.

— То вона приймала наркотики, містере Торн?

— Я ж вам сказав, що ні.

— А там пишуть…

— Мені нема діла до того, що там пишуть!

— Чудово! — вигукнув Дженнінгс. — Ще секундочку!

Він надто швидко присунув камеру, Торн, рвучко ступивши вперед, зачепив її і вибив із Дженнінгсових рук. Фотоапарат з брязкотом розбився об асфальт, і на мить усі троє застигли, вражені цим спалахом гніву.

— Невже ви не маєте й крихти поваги? — видушив із себе Торн.

Дженнінгс укляк на тротуарі й звів на нього очі.

— Перепрошую, — скрушно мовив Торн. Голос у нього тремтів. — Надішліть мені рахунок, я все відшкодую.

Дженнінгс підняв розбиту камеру, поволі підвівся і, знизавши плечима, поглянув у вічі Торнові.

— Усе гаразд, пане посол, — сказав він. — Будемо вважати, що ви… мій боржник.

Торн силувано кивнув головою, повернувся й рушив до посольства. У ту ж мить звідти вибіг солдат морської піхоти. Але було вже запізно, і він побачив тільки наслідки зіткнення.

— Він розбив мені камеру, — сказав Дженнінгс солдатові. — Ваш посол розбив мені камеру…

Вони трохи постояли в ніяковій мовчанці, а тоді розійшлися кожен у свій бік.

У посольському кабінеті панував переполох. Поїздка до Саудівської Аравії опинилася під загрозою, бо Торн раптом відмовився їхати, нічого не пояснюючи. Підготовка цієї поїздки забрала в його помічників майже два тижні, і тепер вони вимагали пояснень, бо вважали себе одуреними, а всю свою працю — марною.

— Ви не можете її скасувати, — переконував його один з помічників. — Після всієї нашої роботи просто не маєте права отак просто взяти та й…

— Поїздка не скасовується, — заперечив Торн. — Вона тільки відкладається.

— Вони сприймуть це як образу.

— Хай сприймають.