Розділ «Девід Селтцер ЗНАМЕННЯ Роман»

— Не хотілося б говорити про дрібниці, сер.

— Кажіть, кажіть.

— Ну, приміром, у нас заведено, щоб усі слуги їли разом і по черзі мили посуд…

Торн позирнув на Кетрін. Нічого страшного, як видно, в тому не було.

— А вона ніколи не їсть з усіма, — провадив Гортон. — Певне, спускається до кухні, коли ми поїмо, й бере собі їжу окремо.

— Розумію, — вдавано поважно мовив Торн.

— А потім лишає свої тарілки немиті.

— Я думаю, можна сказати їй, щоб більше так не робила.

— Ще в нас заведено, — провадив Гортон, — щоб слуги не виходили надвір після того, як у домі погашено світло. А я не раз бачив, як вона серед ночі йшла до лісу. Причому нишком, скрадаючись, так, щоб ніхто й не почув.

Торни замислились, бо це їх таки здивувало.

— Справді дивно… — мовив Джеремі.

— І ще одна делікатна річ, ви вже мені пробачте, — сказав Гортон. — Але ми помітили, що вона не користується туалетним папером. Відтоді як вона тут оселилася, рулон у її туалеті так і лишився цілий…

На задньому сидінні Торни знову перезирнулися. Усе це ставало дедалі незрозумілішим.

— То я так собі міркую, — закінчив шофер, — що вона робить це в лісі. А таке аж ніяк не личить людині цивілізованій. Оце, з вашого дозволу, така моя думка.

Запала мовчанка. Торни сиділи вражені.

— А, ще одне, сер. Ще одна неприємна річ.

— Що там ще, Гортоне? — з острахом спитав Торн.

— Вона весь час замовляє телефонні розмови з Римом.

Сказавши це, Гортон угледів вільний проміжок, що утворився між машинами, і швидко виїхав із тисняви. Перед очима знову замигтів краєвид обабіч дороги. Кетрін і Торн тихо перемовлялися, зрідка позираючи одне на одного.

— Сьогодні вона поводилася просто зухвало, — сказала Кетрін.