Розділ «Девід Селтцер ЗНАМЕННЯ Роман»

— Годі!

Вони дивились просто у вічі один одному. Торна аж трусило від люті.

— Подумати тільки, що я міг такому повірити! Повірити!

— Торне…

— А цей ваш дідуган — усього-на-всього дешевий штукар, що промишляє ножами.

— Про що ви говорите?

Торн помахав перед ним пакунком.

— Отут — ножі! Зброя! Він хоче, щоб я зарізав хлопчика!

Убив дитину!

— Він не дитина!

— Він дитина!

— Бога ради, яких ще вам доказів…

— За кого ви мене маєте?

— Заспокойтеся…

— Ні! — крикнув Торн. — Я не зроблю цього! Я більш не хочу мати з вами діла! Вбити дитину?! Та за кого ж ви всі мене маєте?

Він люто розмахнувсь і чимдуж пожбурив пакунка геть. Пакунок ударився в стіну будинку по той бік вулиці й зник з очей. Дженнінгс замовк, поглянув Торнові в обличчя й повернувся, щоб піти, але Торн зупинив його:

— Дженнінгсе!

— Що, сер?

— Щоб я вас більше не бачив. Мені з вами не по дорозі.

Зціпивши зуби, Дженнінгс швидко перейшов вулицю й став шукати під стіною пакунок з ножами. Земля була завалена будівельним сміттям. Повітря виповнював гуркіт підйомних кранів та іншої машинерії. Дженнінгс відкидав сміття ногами, придивляючись, чи не видно де невеличкого матер’яного пакунка. Аж ось угледів його біля якогось брудного відра й нахилився, щоб підняти, анітрохи не зважаючи на стрілу крана, що поволі пливла в нього над головою, — а тоді нараз неначе спіткнулася, і від цього поштовху з величезної віконної рами на гаку стріли вилетіла шиба.