Розділ «Девід Селтцер ЗНАМЕННЯ Роман»

— Я прожив дуже довге життя, — уривистим голосом промовив старий. — Тепер молю Бога, щоб воно не пішло намарне.

Торн мовчки повернувся і вслід за Дженнінгсом ступив у темний перехід, яким вони дісталися сюди. Він лише раз озирнувся, але печери вже не побачив. Не видно було й світла — все позаду поглинула темрява.

Не озиваючись один до одного, вони йшли старими єрусалимськими вулицями. Торн міцно стискав у руці матер’яний пакунок. Настрій у нього був пригнічений, і він простував, мов автомат, утупивши очі перед себе й ні на що не зважаючи. Дженнінгс спробував був розпитувати його, але Торн не відповідав. Коли вони ввійшли у вузький провулок, де була якась будова, Дженнінгс підступив до Торна мало не впритул і, намагаючись перекрити гуркіт механізмів, закричав:

— Та послухайте ж! Я хочу знати, що сказав вам старий! Маю я на це право чи ні?

Але Торн лише наддав ходи, немов бажаючи позбутися супутника.

— Торне! Я хочу знати, що він сказав! — Дженнінгс наздогнав його і схопив за рукав. — Ви чуєте? Я ж бо не сторонній! Це я знайшов його!

Торн нараз зупинився і поглянув просто в вічі Дженнінгсові.

— Атож, ваша правда. Це ви знайшли нас усіх!

— Що ви хочете цим сказати?

— Це ви весь час торочите, ніби все воно достеменно так. Ви геть заморочили мене цією маячнею…

— Стривайте-но…

— Ви наробили тих фотографій!..

— Та постривайте ж!..

— Ви притягли мене сюди!..

— Яка вас муха вкусила?

— … А я навіть не знаю, хто ви є насправді!

Торн випручавсь і вже рушив був геть, але Дженнінгс знову шарпнув його до себе.

— А тепер постривайте хвилину й послухайте, що скажу я!

— Я вже досить наслухався.

— Я ж хочу вам допомогти!