Частина третя

Елементал

— Перестань, ти знаєш, про що я кажу.

— Хедо, це теж входить у мої обов’язки. Я мушу стежити, щоб з твоєї голівки не впала жодна волосина.— «І з лобка також»,— ледве не додав я, а вголос сказав: — Як я можу поводитись інакше з дівчинкою?

Це була провокація. Не спонука до якоїсь там конкретної відповіді, а провокація різкого зрушення у її психологічному стані. Тут іноді буває корисна навіть брутальність. Відверта грубість у таких випадках часом допомагає більше, ніж сором’язливе сюсюкання. І даремно я не сказав оту фразу вголос. Про лобок, якого не соромиться навіть дитяча казочка: «Цок — та в лобок, та в писану торбу».

— З дівчинкою? — Ну от, вона вже усміхнулася.— Це ти гарно сказав. Дуже гарно.

— Бо з гарною дівчинкою…

— Неправда,— мовила Хеда.— Я зараз схожа на обскубану курку.

— Ні, ти гірша,— я знов поступово переходив до провокативного методу.— Ти, Хедо, гірша за обскубану курку, бо та своєю оголеністю…

— Сам ти півень кастрований,— раптом сказала вона й відразу схаменулася.— Ой, пробач…

Я засміявся з усією щирістю, мені справді стало весело, адже моя психотерапія дала блискучий результат: Хеда вже була майже здоровою дівчинкою, якщо віддала мені такий «пас». Однак сама вона зовсім не перейнялася тим жартом, навпаки, мій сміх ще дужче її наполохав, і Хеда тільки повторювала:

— Пробач… я не подумала…

Сині сльози стояли в її очах.

— Пробач… Будь ласка!

— Не пробачу,— сказав я.— Мені це дуже сподобалося. Я це тобі пригадаю.

І ось тепер кастрований півень стояв у порожніх апартаментах геть безголосий і приголомшений, до всього ще й півень-гомосексуаліст із жовтим гребенем, кольору жаб’ячого мила, й одною сережкою, півень, який кублиться-б’ється з такими ж когутами, як сам, бо зовсім не має підходу до несучок, й від нього втекла навіть обскубана курка.

Лихий інстинкт ледве не погнав мене надвір, але я схаменувся і знов зайшов до Хединої кімнати. Бігати з висолопленим язиком не було жодного сенсу. Якщо Хеда сама вирішила прогулятися, то незабаром повернеться. А якщо це не так, тоді вважай, що смерть усмокталася в тебе невідчепним цілунком. Що ж, так і буде. Поставлю хрест на Легіоні і подамся до бельґійців. Там вільний контракт. Або ще краще — до голландців, ближче до Гааґи. У крайньому разі на мій вік вистачить ще й Юґославії. Щоправда, платять там мізер. І пити доведеться хіба що самопальну ракію.

Як зараз бачу ідилійну картинку. Теплий густо-синій вечір. Подвір’я майже сільського будинку на околиці великого міста — шовковиця, персики, а під листяним дахом винограду сидить вусатий чоловік біля дубового кадібця. Чудопал виніс його з льоху, вирішив покайфувати на свіжому повітрі. Тільки зблизька видно, що жовта ракія цідиться з краника на землю, і цівка крови стікає зі скроні вусаня. Зовсім недавно він одкрутив той краник…

У моїй кімнаті задзвонив телефон. Хеда не знає його номера, і я їй заборонив піднімати слухавку.

— Алло?

— Вибачте, ви коли виїжджаєте?

— Так, як і домовлялися. Через добу нас тут не буде.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 10. Приємного читання.