Біля входу до аеровокзалу огиналася п’яна солдатня у літніх панамах і розхристаних до пупа бронзово-зелених блузах, на їхніх плечах теліпалися короткі «акаеми», і я нітрохи не сумнівався, що зараз котрийсь із них стрельне в мене цигарку, а коли почув оте оскомно знайоме «Дай закурить!» — дістав коробку «Gitanes» і, щоб копар[8] не ліз у неї брудними нігтями, сам витяг сиґарету.
— А можна двє? — дихнув він на мене скислою в шлунку горілкою.
— А ти вмієш переганяти воду з калюжі в калюжу? — спитав я.
— Чаво-о-о?
— Таво,— я дав йому ще одну сиґарету.
— А зажигалку можна?
— Зараз модно припалювати сірниками,— сказав я.— Ти знаєш, що в Парижі тепер усі користуються лише сірниками?
— Чаво-о-о?
— Закушувати треба. І бажано українською тушонкою.
Я повагом рушив до стоянки таксі з прицілом на приватне авто. Назустріч вискочило кілька водіїв, кожен хотів перехопити цього крутого подорожанина, й вони закудикали всі в один голос, та я, наче глухий, мовчки підійшов до червоної «шістки» і, кинувши на заднє сидіння саквояж, усівся поруч із водієм, який щойно скочив у машину.
— Куди? — спитав він, уже переходячи на четверту.
— До міста. А якщо зможеш, то й далі.
— Далі — це куди?
— В Кизляр.
— В Кизляр? — він повернув до мене своє носате, гостре, як сокира, обличчя.— А ти хоч знаєш, де той Кизляр?
— Знаю,— сказав я.— Кілометрів сто п’ятдесят.
— Це на вертольоті. А машиною вдвічі далі.
— Я плачу в обидва кінці. П’ятдесят баксів вистачить?
— Там розбиті дороги… І блокпости.
— Сто,— сказав я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 10. Приємного читання.