Розділ четвертий ВИДАВНИЦТВО

Я простягла їй прим’яті аркуші через стіл.

— Так, сторінка двадцять шість. У вас тут заримовано «розв’язка» і «вчасно». «Туди» й «сюди» — не рима!

— Угу, — промимрила я.

— Ще тут. Сторінка тридцять вісім. У рядку порушено розмір. На «яблуку» я щораз зашпортуюсь. Задовге слово!

— Там не «яблуко», — несміливо заговорила я. — Там «ябко»…

— Яке «ябко»?Що це за слово?

— Ну, це для колориту… Там в англійському тексті повно діалектизмів.

— Хочете — лишайте. Але я не згодна. Далі. Сторінка сто дев’ятнадцять. «Крила розпахнуті»… — вона миттєво розгорнула орфографічний словник і знайшла потрібне місце. — «Розпахнуті» — русизм. Дивіться самі: слова такого в українській мові немає. Риму доведеться міняти.

— Добре, я подумаю. Перероблю.

— Так, решта — орфографія. Проглянете самі. Якщо за два-три тижні встигнете все зробити, — щоб уже оригінал-макет був готовий, — книжка буде надрукована дуже швидко. На фабриці зараз не так уже й багато замовлень.

Ніна, що в її завдання входив комерційний бік питання, витягла з портфеля тоненьку течку з угодою.

— Ось угода, — поклала вона течку на стіл. — Уже з нашого боку підписана.

— Добре, директор підпише завтра, — пані літературний редактор підклала цератову папку під червоний телефон, — хочете — зразу зможете забрати, а хочете — коли оригінал-макет приноситимете. До зустрічі!

Я вийшла надвір трохи причмелена. Обідня перерва вже закінчувалася, ми квапливо дибали вгору крутою вуличкою. На розі, доки ми чекали зеленого світлофора, Ніна несподівано запитала:

— Оленка тобі розповідала, як вона Силоненка умовила книжку твою спонсорувати?

— Кого-кого?

— Ти хіба не знала, що Силоненко клопотання підписав?

Я вклякла посеред дороги.

— Не може того бути!

— Дуже може. То ти Оленку якось запитай. Вельми цікаво.