Розділ «Частина I ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ»

— Емаль чутлива. Не можу нiчого гарячого. Нi борщу, нi чаю, коротше — нiчого. В армiї пошкодив, таку воду пили… — опер вiдмахнувся.

— Де це така вода, що емаль роз’їдає?

— Демократична Республiка Афганiстан, — пояснив Бражник. — Ще застав… Цiєю весною якраз двадцять рокiв було як повернувся. Повiрите — нi подряпини, хiба раз оглушило мiною. Краще б пiдстрелили кудись, їй-бо, чим оце тепер зубами мучитись. Лiкар сказав: якщо мiняти — то всi зуби. Прикиньте? Всi тридцять два… Ну, нехай двадцять дев’ять, добре…

— Чому двадцять дев’ять?

— Один пацани вибили, коли в ПТУ вчився. Завелися за щось дурне, вже й не згадаю… Два — пiзнiше, вже коли сюди пiшов працювати. Я ж, аби ви знали, з патруля починав. Вписалися в розборку з чорними на базарi десь на початку дев’яностих, кастетом вiд одного i дiстав. Так, добре, це все не має вiдношення…

Бражник торкнувся долонею кухля, переконався — чай ще достатньо не вистиг, дiстав цигарки.

— Можна?

— Уперед, — Шамрай пошукав i знайшов на шафцi стару попiльничку — пам’ять про часи, коли вiн випивав i закурював випите цигаркою.

— Таким чином картину малюємо зi слiв водiя вантажiвки Степана Ковальчука. I виглядає вона поки що так. Вiн — далекобiйник, повертався з Бiлорусiї. Один вантаж скинув там, назад взяв iнший — порожняк ганяти в теперiшнi часи нiкому не вигiдно. На трасi Степан Ковальчук зупинився, аби вiдлити. Його напарник, Сергiй Зайченко, спав: спинятися на нiч i затримувати прихiд вантажу теж у теперiшнi часи економiчно не вигiдно, тому вночi машину вiв Зайченко, а ранком його змiнив Ковальчук. Це я до того, що бiльше свiдкiв несподiваної появи Томiлiної в той час на трасi не було.

Струсивши попiл, Бражник знову торкнувся кухля. Ще не вистиг. Шамрай нiчого не говорив i опер, затягнувшись, продовжив:

— Коротше, водило зайшов у найближчi кущi, зробив свою справу, застебнув штани i повернувся. Дiвчина вже, — капiтан наголосив на останньому словi, — лежала на мокрому i брудному асфальтi просто посеред дороги. Ковальчук, ще раз кажу, навiть у своєму поясненнi написав: громадянка з’явилася невiдомо звiдки, наче з повiтря.

— З паралельного свiту, — промовив Вiктор.

— Ви серйозно?

— Кудись же вона щезла? Значить, звiдкiлясь мусила виринути.

— Слухайте, шановний, ми будемо серйозно з вами зараз говорити, чи…

— А я дуже серйозний. Нiхто не винен, що бiльшiсть людей, особливо таких як ви, досi ще не повiрила в iснування iнших свiтiв, крiм нашого. Згадайте про Бiлий i Чорний Вiгвами хоча б…

— Якi ще в задницю вiгвами? Це там iндiйцi живуть? Де в нас, на хрiн, iндiйцi?

— Все ясно, — зiтхнув Шамрай. — А ще збираєтесь такi справи розкривати. Агент Купер тому i знайшов убивцю Лори Палмер, що повiрив в iснування паралельних свiтiв i сам туди проникнув, ризикнувши життям та здоров’ям.

— Агент хто?

— Пусте, — вiдмахнувся Вiктор. — Забудьте. Колись розкажу[7]. Пийте краще чай, уже, здається, такий, як вам треба.